Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЦІНА КВІТІВ! УРИВКИ З ЛИСТА. Що І. М. Ствшвнка) ЛЕСЯ УКРАЇНКА Битим шляхом та крутим їхали ми на узгір’я Ай-Петрі; Вже поминули сади-виногради рясні, кучеряві, Що покривають підніжжя гори, наче килим Ось уже й лаврів, поетами люблених, [розкішний. Пишних маґнолій не видко, Ані струнких кипарисів, густо повитих плющем, Ані платанів розкішних наметів. Тільки стрічалися нам земляки наші, білі берези, Явори й темні дуби, до негоди та борвію звиклі, Але й вони вже зостались далеко за нами. Тільки терни, будяки та полинь товаришили нам у дорозі, Потім не стало і їх. Крейда, пісок, червонясте та сіре каміння Скрізь понад шляхом нависло неплідне та голе, Наче льоди на північному морі. Сухо, нігде ні билини, усе задавило каміння, Наче довічна тюрма. Сонце палке сипле стріли на білую крейду, Вітер здійма порохи, Душно... води ні краплини... се наче дорога в Нірванну, Країну всесильної смерти... Аж ось на шпилі, На гострому, сірому камені блиснуло щось наче пломінь: Квітка велика, хороша свіжі пелюстки розкрила, І краплі роси самоцвітом блищали на дні. Камінь пробила вона, той камінь, що все переміг, Що задавив і могутні дуби, І терни непокірні. Квітку ту вченії люди зовуть Saxifraga, Нам, поетам, годиться назвати її ’’ломикамінь” І шанувать її більше від пишного лавру. Ялта. 1897. Я на вбогім сумнім пврвпозі Буду сіять барвисті квітки, Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі. І від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна, Може, квіти зійдуть — і настане Ще 0 для мене весела весна. ЛЕСЯ УКРАЇНКА Зустрічаємо приїжджих з України. Деякі з них приїхали не з України у географічному понятті, бо приїхали із заслання чи тюрми, але для нас вони ”з України”, бо де вони не перебували б, усюди з ними була Україна, їхня батьківщина, і саме боротьба за її права і волю завела їх у далекі від неї сторони. Жили вони там не тільки у важких кліматичних і при роди іх умовинах. Ці природні умовини погіршували люди, які старалися усіма можливими й неможли вими жорстокими способами перетворити їхній по бут у пекло на землі. Слухаємо їхніх розповідей, чи читаємо про пере живання з безмежним, болісним здивуванням звід кіля на цьому світі вироджуються з людей нелюд ські особистості, здібні вживати всіх доступних спо собів, щоб гнобити, принижувати, нищити фізично і душевно тих, яких влада передала під їхню власть. Скільки рафінованих засобів застосовують вони на те, що гнобити, нищити ув’язнених, зданих на їхню волю. Але рівночасно ще з більшим здивуванням ду маємо про тих, хто в цьому пеклі на землі дбав не тільки за те, щоб фізично витримати, здобути їжу, теплу одежу, ліки, щоб тільки вижити, в надії на те, що прийде воля, можливість побачити близьких жити з ними. Вони інколи відмовляються від полег- ші, побачення, коли це пов’язане із якимись уступками від їхніх переконань. Вони навіть там, в неволі шука ють за красою, добром. Маленька квітка, яку виро щували у паперовій торбинці, тримаючи високо під стелею, близько вікна, варта була для них зусиль. Щастям було для Катрусі Зарицької доторкнутися живого дерева, коли її з тюрми перевезли в табір. На місці де колись ходив Михайло Сорока поса дили троянду і вона звалась "кущем Сороки”. Там часто сходились в’язні, щоб порадитись у важких справах. Наскільки відомо, наглядачі знищили "кущ Сороки" щоб і сліду і пам’яті про нього не осталося, але ми не забудемо його ніколи. У цьому числі містимо розповідь Раїси Руденко про її перебування в таборі. Розказувала про те з яким завзяттям і зусиллям вирощували ув’язнені квіти, як протиставилися садистичним вчинкам тю ремних наглядачок, які нищили кожну з трудом вирощену рослину. Ув’язнені терпіли різні кари і все наново вирощували рослини, або й творили їх із ко лючих дротів. Вони проявляли свою волю шукати красу там де здавалося б неможливо найти її слід. Мимоволі думка звертається на наш побут у вільному світі. Переходячи біля численних розкіш них крамниць з квітами, оглядаємо квіти спро ваджені із усіх кінців земної кулі (є навіть волошки спроваджені з Каліфорнії). Згадуємо про квіти в та борах. Ціни квітів у крамницях бувають високі, але які ж безцінні ті, що їх вирощують ув’язнені коштом не тільки фізичних але й душевних трудів. Та й приходить на думку: а що ми даємо із себе, що ми і наші діти вирощуємо у цих оранжерійних умовинах життя? Цей світ, який називаємо вільним, все таки ограничує нашу вільну волю охотою досто-^ суватися до багатих сусідів, стати зовнішньо такими як ті, у яких мірою вартостей є матеріяльна ціна Може і ми садили б тут кущі у пам’ять героїв; тих живих і тих, які відійшли у Вічність, але які назав жди осталися у пам’яті народу. Ці кущі пригадували б нам, що не все можна купити за гроші і що треба нам тут вирощувати квіти нашої культури, любови до рідного слова, квіти історичної пам’яті. v _ Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
