Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
По двох днях ми від’їхали поїздом до Харкова. В цьому місті я грала Концерт Ліста А-дур з симфо нічною орхестрою під дириґуванням Аренголь Маль- ґуріяна (правдоподібно він був вірменином). Я мала великий успіх: гучні оплески та багато квітів (квітучих бозів). Я відбула тут ще два фортепіянові концерти. Місто дуже гарне, але не таке старовинне, як Київ. Воно більше модерне, з дуже гарними широкими вулицями. З Харкова ми від’їхали до Одеси, де я відбула кілька концертів. Пригадую, як одного ве чора, виходячи з концертової залі, до якої провадили широкі білі сходи, а було вже темно, я побачила масу людей, які стояли на сходах. Я тоді подумала, що знову були квитки подвійно продані, однак на щастя цим людям дозволено стояти на сходах та через відкриті двері прислухуватись до моєї гри. По виступах в Одесі, дуже гарному портовому місті, ми знову верталися до Києва, де я відбула ще кілька концертів. В Києві я пізнала комісара освіти Миколу Скрип ника, який запросив нас до київської опери на ’’Запо рожця за Дунаєм”. Коли ми ввійшли до льожі, я підійщла до переду, щоб оглянути залю. Як публика це завважила, всі встали з місць, оплескували, щоби мені віддати пошану. Я була цим зворушена до сліз. Мушу згадати про особу Миколи Скрипника, який зробив на нас прекрасне незабутнє вражіння, а головно своєю блискучою інтелігенцією та елегантни ми манєрами. Я дістала запрошення до Москви і Ленінґраду, але відмовилась, бо мала концерт у Львові і Варшаві. Залишився іще один день для нас. Ми скористали з цього і наш провідник дорожкою завіз нас над Дніпро на Володимирську Гірку. Ми подивляли ці чудові краєвиди, розлогу ріку та пам’ятник короля Володимира. Я, небагато думаючи, збігла доріжкою до ріки, щоби замочити руки у водах Дніпра. Я набрала води до рук, полляла голову, перехрести лась і здавалося мені, що я прийняла вдруге хрещен ня з рук св. Володимира. Коли вийшла на гору, мати моя нічого не сказала. Ми поїхали до готелю, де приготовлялися до від’їзду. Сумно було на душі покидати Україну, нашу вітчизну, не знаючи, яка страшно трагічна доля її чекає. Нав’язуючи до цієї поїздки, хочу згадати, що в липні 1987 р. я дістала вістку від моєї сестрінки Тані Ґерич, що, як я була з концертами в Києві в 1929 p., один із славних малярів намалював мій чудовий портрет в часі моїх концертів і цей портрет був на виставці у Львові цього року (1987). СПОГАДИ ПРО ГОЛОД В УКРАЇНІ 1933-ГО РОКУ В 1932-му році Йосип Сталін видав наказ, щоб усі українські селяни-хлібороби віддали свою зем лю, котра належала їм з діда-прадіда, і свою худобу в колгосп, а самі йшли працювати в той же колгосп заробляти на прожиток. По всій Україні прокотилася хвиля повстань ’’волинок” проти колгоспів, на по- давлення яких було кликане військо і міліція. Але українські селяни-господарі не підкорялися і в кол госп не йшли. Тоді комуністична партія на чолі зі Сталіном, щоб зламати опір селян і примусити їх іти в колгосп, видали гострий наказ: забрати від селян усе збіжжя, всі харчові запаси на зиму і голодом змусити їх вступити в колгосп. Україна — житниця цілої Европи гине з голоду в урожайному році! Голод це страшний жорстокий володар, що під коряє найсильніших і найупертіших. Цілі українські села вимерли з голоду, не було кому ховати трупів. В цей страшний 1933-ій рік моя родина, щоб втікти від певної голодної смерти переїхала з села, де мама вчителювала, до Києва, бо там можна було дістати так званий ’’комерчеський хліб”. Ми завжди були голодні, мама хоч сама голодувала, старалася віддати мені свою скибку хліба. Вона жертвувала своє життя для дитини. Зрозумівши це, я відмовля лася, кажучи їй, що я не голодна. В чергу за хлібом ставали з вечора. Стояли цілу ніч діти, дорослі і ста ренькі. Всі були голодні, деякі падали непритомні з виснаження, їх переступали, щоб не втратити місце в черзі. Хлібна крамниця відчинялася о 9-ій годині ранку, в черзі було понад 2.000 осіб. Часто хліба не вистачало, і люди мусіли знову стояти цілу ніч в на дії дістати ті дорогоцінні два фунти ’’хліба насущно го” на наступний день. Щасливі були ті, що, нарешті, дістали свій приділ, жадібно кинулися його їсти, а з’ївши трохи, корчилися від страшних болів в шлун ку. В моїй пам’яті виринає образ дев’ятирічного хлопчика, що лежав на_брудному рядні напівголий на базарному майдані. Його тіло, скелет обтягнений шкірою, було прозоро-біле, по ньому лазили блис кучі зелені мухи. Він їх більше не відганяв. Його ве ликі сині очі нерухомо дивилися в небо немов пита ли: ”за що?” Русяве волосся прилипло до голови. Він умирав з голоду. "Мамусю, візьмім його до себе” — просила я маму зі сльозами на очах. ”Не можемо, доню, бо завтра нас чекає така сама доля”. 10 міль йонів українців комуністи виморили голодом, тисячі загинули на засланні в концтаборах, 15.000 в чорно бильській трагедії. Ось як СССР винищує українську націю. Оксана Тимс пресова референтка СУА Округи Чікаґо Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
