Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ОЛЕНА ЛОТОЦЬКА НЕ ЙДЕМО ВШИР Свідомо не торкалась я дотепер організаційної ділянки. їй мусимо присвятити окреме місце. Не тільки тому, що вона незмірно важлива. А тому, що це ділянка, в якій не працюємо як слід. Ід е м о вглиб, але не й д е м о в ш и р ! Коли переглянемо листу пожертв, що її видав Комітет Побудови Пам’ятника Т. Шевченкові, то по бачимо, що коло 39 місцевостей з більшим скуп ченням українців, не мають відділів СУА. А скільки прибуло їх за звітний час? У сь о го сім за т р и р оки . Це значить, що ми спромоглись зорганізувати при близно два осередки в році. Перегляньмо приплив членок. На підставі звітних листків, від 51 відділів СУА бачимо, що в тих відділах прибуло за звітний час 457 членок (дуже мало!), а вибуло через виїзд, скреслення або смерть 347. Отже в дійсності можемо похвалитись 110-тьма членками за цілі три роки. Стан сумний. Він пригноблює і затривожує. Бо хоч поглиблюємо працю, хоч маємо в ній гарні осяги, то як довго зможемо продовжувати її? Що за причина? Чому в 39 місцевостях не знай шлося гурта, що хотів би включитися в наші ряди, а в 41 місцевості, де є наші відділи СУА, їх не при було? Та й в середині відділів в організаційній роботі не все гаразд. Наприклад — сп р ав а д ом івки. Це важлива організаційна справа. Де є своя домівка, там членство сходиться радше й частіше, там може бути свій інвентар, а навіть відбуватись імпреза. Тим часом лиш два відділи мають свою власну домівку, а три відділи користуються для сходин Домом СУА. Інші приміщуються в Народніх Домах і церковних залях, де складають доволі поважні оплати. Над цим треба теж подумати. В л асн а д о м ів ка — це вели к а п р и т я г а ю ч а сила! Дивує нас також те, що не всі відділи від бувають свої с х о д и н и щ ом ісяця. А це велика орга нізаційна помилка. Коли членство не сходиться, не обговорює біжучих справ, не слухає звіту управи, воно не є в курсі справ і поволі втрачає зв’язок з організацією. А навпаки — щомісячні сходини зв’язують членство тісніше. Раз на місяць навіть най більш зайнята жінка може знайти 2-3 години часу, щоб прибути. А вже завдання управи зробити ті схо дини живими й цікавими. О т ж е н е й д е м о вш ир. Не дбаємо про ту членку, що не бере участи в житті відділу, не стараємось приєднати тієї жінки, що є поза межами організації. Коли в попередньому я ствердила самі познаки росту, то тут мушу ствердити перший знак занепаду. Так, маймо відвагу вжити цього слова. Гля ньм о н е б е з п е ц і п р я м о у вічі. Бо хоч наші осяги чудові, хоч ми ростемо, проте робимося самолюбні. Ми раді, що згуртувались і зжились в організації, що можемо похвалитись цим і тим. Але що діється з тією жінкою, яка ще не розуміє ваги організації, ми не дбаємо. А ми за неї теж відповідаємо. Бо не на те доля вислала нас із рідної землі, щоб гуртувались тільки вибрані. Нам потрібна кожна українська людина, нам цінне кожне українське серце. Ми хочемо, щоб усі думали про Україну й діяли для неї тут. Бо з цим і для цього ми вийшли з рідної землі. Чи маю дійсно цією мінорною ноткою закінчити свій звіт? Чи маю пригасити нею той запал, що про мінює з кожної ділянки нашої праці? Навпаки. На цьому місці хочеться вказати на ще один факт, на ще одну нашу прикмету великої ваги. Це є наша с а м о с т ій н іс т ь . Це не пустопорожнє слово, це не гучний клич без значення. Дехто може добачує в тому залишки емансипаційного руху, або якусь особливу амбіцію. А це глибоко обґрунтована життєва конечність, яку життя виправдало. Коли 37 років тому постала думка створити центарльну жіночу організацію, то потреба її була широко передискутована. Половина нашої націо нальної групи в США не була включена в громад ське життя. Як її найкраще розворушити й при тягнути? Цього вимагала наша дійсність, коли ми мали стати справжньою спільнотою. Яку для цього вибрати дорогу? Ми могли стати прибудівкою або секцією одного з союзів, ми могли зорганізуватись під покровом якоїсь політичної групи або стати на площині віроісповідній. Всюди нас радо вітали. Ми мали б там улегшені перші кроки як щодо рамок статуту, так і щодо наших тех нічних потреб. Але ми вибрали інший шлях. Ми згуртувались в окрему самостійну організацію. Рішили починати від громадської азбуки, від перших трудних кроків на громадській ниві. Дарма, що тоді не мали помочі й підтримки від нікого, а тільки від себе самих. Чому так сталося? Б о м и вірили в у к р а їн с ь к у ж ін к у . Ми знали, що поставлена перед нею мета захопить її і поведе за собою. Ми були певні, що в таких умовинах вона скорше виробиться і дозріє. І ми не помилились. З історії нашої організації можете побачити, як поволі, але постійно її організа ційне вміння, як поширювався засяг діяння, як роз гортались ділянки праці. Відповідальність виховує — це давня педагогічна засада. Вона виправдала се бе й тут. ’’НАШЕ ЖИТТЯ", ТРАВЕНЬ 1985 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
