Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
Біля полудня я вийшла з дитиною на покупки. День був холодний і мряч ний, а завернувши на найближчому розі у вулицю при якій жив наш хлоп- чик-соняшник ми не дуже й сподіва лися застати його надворі при своїх звичайних ганкових вправах. Гануся погрожувала, що сьогодні вже напев но закличе до хлопчика "Hello Sunflo wer!" — на що ніколи дотепер не могла відважитися, коли стрінулася з ним віч-у-віч. Ми обі були у веселому на строї, який у дитині завсіди викликує свобода рухів, що з неї може краще користати покинувши обмежений про стір мешкання. У мене цього ранку ви гляд моєї хати заважав на самопочут ті: коли від дверей кинула востаннє зором по кімнатах — усе було чисте, на свойому місці та у ладі. І я вийшла з цим почуттям, що до хати поверну ра до, як до місця, де мені найліпше. Мешкальний дім, у якому жив наш хлопчик мав браму у кольоніяльному стилі з дашком на колюмнах, висуне- них кілька ярдів у хідник. Вікна, у які ми все гляділи, були першими за бра мою, сховані аж до цеї хвилини, поки перейшлося побіч неї. Дитина у вікні являлася перед нами у останній хвилі, а деколи ми навіть бавилися з нею хо ванки крізь вікно: то визирали споза колюмн, то ховалися поза ними на превелику радість хлопчика та Ганусі. Перед брамою стояло кілька жі нок, і я подумала, що, певно, так, як вчора, у цьому самому місці, говорять про листи від вояків та м’ясо, якого за бракло у різника. Дитина схопила ме не за руку та замовкнувши знечев'я йшла дивно збентежена біля мене. Ми минули жінок, і я з готовою усмішкою привітання звернула лице до вікон. Це, що побачила там у одному менті відкинуло мене взад і я розгля далася довкруги немов похопившись знечев’я на цьому, що заблукали. З місця, яке так добре знала, дивилися на мене два чорні, закопчені отвори без шиб та з вирваними вітринами. Крізь них визирало нутро хати: пусте, як лушпина з горіха, з поморщеною, чорною стелею, порозбиваними це глами та осмаленими стінами, що по- вид у валися наче міхурі на попеченій шкурі. З групи відділилася жінка і підій шла до мене. "Пожежа!” — говорила. ”Пів годи ни — і ось, це все, що остало з меш кання”. Простянула руку, і аж тоді по бачила я на землі під вікном жмут закопчених пружин, що химерними спіралями поприлягали до стіни, наче пнучі рослини. Обсмалене клоччя трималося ще де-не-де сталі та гойда лося на вітрі наче сухе бадилля. ’’Мама вийшла до склепу” — про довжувала жінка. Говорила з наголо сом, модуляцією, з продуманими пе рервами, наче підготовану мову. Роз- кошувалася моїм збентеженням, або не спішилась доповідати кінця. ”Не знати від чого, мабуть від сір ників займалися занавіски і миттю станули в огні, перекидаючи полум’я на вітрини вікон та решту мешкання. Тому годі було що врятувати. Входові двері зміцнені залізом, а поки їх роз били — було вже запізно. Чоловік, мандрівний сейлсмен, і хто зна, чи за кілька днів досягне його вістка про пожежу. Жінка, виглядає зійшла з ума. Забрали її до шпиталю”. Павза. "А — а хлопчик?" — ледви виді- сталося з мого горла. Хотіла б заглу шити, завернути питання назад, та вже запізно. Жінка має талант драматизу вання. У відповідь довга — довга мов чанка. ’’Згорів” — паде нарешті. Мені здавалося, що лечу в безод ню. Хватилася за придорожнє дерево та розсунула на шиї шаль, що давив мій віддих. Чорні вітрини вікон гляді ли на мене, наче труп’яча чашка, пус тими очодолами, і я примкнула з жаху очі... ”Не цілих трийцять мінут і ...” — та я вже не чула решти. Стиснувши руку дитини, бігла перед себе немов тікаю чи від вогню, що ймався моєї одежі. Сторінка Нашої Дітвори Новинни з Жіночого Світу На Суспільні Теми ЧИ ГРОМАДЯНСЬКА ПРАЦЯ ЗА ПОХВАЛУ? Public Opinion Stirs Truth O n Ukrainian Problem До тих що не з Нами Дарована Кров Ратуе Життя ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1985 17
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
