Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
торкою. Це видання було оперте об кооперативу ’’Українське Народне Мистецтво”, яка мала в пляні виконувати вироби народнього мистецтва. У 1926 р. їй трапилась нагода відвідати Америку, де проживали її свояки. Тут вона покінчила студії психології і вивчила англійську мову. У 1928 р. по вернулась до рідного краю й перебрала провід ко оперативи. Розпочала роботу серією вистав народ нього мистецтва, що відбулись у всіх більших містах. Стала розробляти вишивальні робітні, що їх вкінці було п’ять. У 1932 р. знов їде до Америки, як пред ставниця кооперативи, щоб підготувати ґрунт для участи у Світовій Виставці, що мала відбутися в Чікаґо. Після цієї виставки повернулась до рідного краю. Від Українського Технічного Т-ва увійшла до Комісії Розбудови Українського Промислу. Також дала ініціятиву до створення Союзу Українських Промислових Кооператив, що постав у порозумінні з РСУК. Була у проводі кооперативи й за часів большевицької окупації, аж поки під кінець їх пере бування не перейшла до праці в Етнографічному Музеї. Коли настала велика мандрівка, у 1947 р. при була до Америки, одружившись у тому році з д-р Володимиром Пушкарем. Тут стала членкою Союзу Українок Америки й ввійшла до комітету підготови Першого Жіночого Конґресу. Рівночасно дбала про заснуваня кооп. "Базар”, яка мала продовжувати виробництво народнього мистецтва. На Конвенції СУА у 1950 р. увійшла до Гол. Управи, як фінансова референтка. На черговій Конвенції її вибрано зас тупницею голови, а в 1965 р. вона стала головою. Впродовж двох каденцій (до 1971 р.) провадила членство СУА, виїжджаючи також як делеґатка СУА на Конґреси. І так була, як членка американської де- леґації, у 1966 р на Конгресі Міжнар. Жін. Ради в Тегерані, Іран і на кількох Конвенціях Ген. Федерації Жіночих Клюбів в Сан Франціско, Чікаґо й Вашін- ґтоні. Як знавець народнього мистецтва прислужилася Гол. Управі. Найперше при виконанні замовлення збірки народнього мистецтва у Львові, а потім при виконанні виставки в Українському Інституті Амери ки у 1965 р. Увійшла до Управи Інституту Етнічної Творчости і є членом Управи Дорадників Етнічних Справ Пенсільванського університету. Від 1970 р. стала співробітницею Українського Музею при Патріяршому Дворі в Римі. Під час ювілейного року будемо подавати всі мат е- ріяли присвячені 60-літ т ю СУА під цим офіційним знаком. Народилася в с. Гринява, пов. Косів у 1902 р. Дволітньою дитиною переїхала з батьками на Буко вину, де її батько працював, як інженер-лісник. Се редню школу закінчила у 1921 р. у Чернівцях. Потім виїхала на студії до Праги, де закінчила в 1929 р. Ви соку Економічну Школу. Того ж року вступила на практику до Земельного Банку у Львові. У 1930 р. її запросили до Ред. Колеґії журналу "Нова Хата", а згодом і на редакторку того журналу. Тут почала вивчати українське народне мистецтво, що було чи не найбільш важливою ділянкою журналу. Дев’ять років тривала її редакційна праця. У той час пізнала всю літературу про народне мистецтво й запізналась із ним практично, допомагаючи улашто вувати виставки й вечори народнього одягу у Львові. У 1934 р. одружилася із Степаном Рудиком, журналістом, а в 1936 р. стала матір’ю сина Василя. У 1939 р. большевицька влада заарештувала її чоловіка. їй довелось еміґрувати зі сином за Сян, де пробула до 1942 р. Тоді разом із своїми батьками повернулась до містечка Калуш, де стала вчителю вати у тогровельній школі. У тому ж році втратила батька, а в 1944 р. подалась із матір’ю і сином у ве лику мандрівку. По дорозі дитина захворіла й померла. Роки скитальщини обидві Бурачинські перебули частинно в Ґрацу, а частинно біля Інсбруку. Тут вона дістала бюрову працю у французької окупаційної влади завдяки знанню французької мови. У 1949 р. обидві пані переїхали до Америки. Перший рік вони проживали в манастирі С. С. Василіянок, де Л. Бура- чинська навчала дітей української мови. У 1950 р. вона почала працювати а кооп. "Базар”, що займа Lidia Buraschynska ЛІДІЯ БУРАЧИНСЬКА 1971-1974 Почесна голова СУА 10 НАШЕ ЖИТТЯ", ТРАВЕНЬ 1985 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
