Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Наталя Ііцук-Пазуняк 1859 рік „ . .. Возвеличу Малих отих рабів німих Я на сторожі коло їх Поставлю слово ..." Один рік у житті поета — твор ця це, немов, ціла пребагата ши роко розгорнена панорама. Такі духово багаті, напоєні були роки і Шевченкового творчого життя. В неволі чи на волі він жив у своїм духовім світі, — в світі краси, що живила душу його і в світі добра, що зогрівало його „серце замуче не, поточене горем**. Непокаянним революціонером духа повернувся поет на волю по довгих десяти ро ках відлюддя — особистої неволі. 1858 рік — це перший рік його перебування на волі, перші зустрі чі з земляками і знайомими. Врешті 1859 рік. Друзі — поети, мистці — свої і чужі, приятелі були очаро вані незламним талантом, життє вістю й працьовитістю людини, що, пройшовши гордо по терни стім шляху, залишилась собою. Прийняття в елегантних сальонах вищих кол суспільства, концерти, відвідини знаних майстрів з Петер бурзької еліти виповняли, здава лося б, життя поета. Та це була тільки зовнішня гомінка поволока його побуту. Дотепний, говіркий і свобідний у кожнім товаристві, він на самоті, головно в робочі ранішні години повертався духово в свій світ — незмінний улюблений світ творчої праці. Затишне скромне помешкання при Академії Ми стецтв неначе сприяло його внут рішньому скупченню. Мольберт коло вікна, книжки на столі, скромна постіль не лишали місця для чогось зайвого в робітні ми- стця. Там повертався він до дій сносте свого життя, і тоді світ злудливих оман никнув, як сон, з-перед очей. Дійсністю для поета була невтулима туга за волею для свого народу-страдника, для наро ду гордого, оберненого в „рабів німих**. Полумям мистецького є- ства свого хотів боронити його, коли в пророчім надхненні величав його і казав: „Я на сторожі коло їх поставлю слово .. .** Кріпаччина напередодні скасування, та для по ета це скасування ніколи не скін чилось. Відійшов, і того не діждав шись ... Він знав, що кожен день — це нові муки для братів-кріпаків і підсвідомо шукав співзвучної ду ші для якої його біль був би її болем. І довелось йому саме в пер ші дні перебування в Петербурзі в січні 1859 р. зустріти письмен ницю Марію Марковичеву — Мар ка Вовчка. її „Народні оповідан ня “ з 1857 p., які він уже читав, залишили в поета незатерте вра ження співзвучности її музи. Во ни ж боролись за одне: вона від кривала глибину народньої душі й садизм панівної верстви, він за кликав до пробудження власних сил, вичаровував візію вибореної волі, коли його країна „цілющою водою вмита прокинеться і поте чуть веселі ріки. . . “ Молода жит тєрадісна землячка, з рисами ще свіжої української краси була мов світла зява для змученого поета; він бачив: — її творчий шлях ще перед нею, — їй нести його завіт не слово, в її устах — у „кротко- го пророка** прозвучить воно і то ді, коли поета не стане. В душев нім піднесенні висловив він їй своє „нині одпущаєми** словами: „І думу вольную, о доле, Пророче наш, моя ти доню, Твоєю думу назову**. Знаходив поет близькі мотиви для своїх глибинних переживань у той памятний 1859 р. в псалмах Давидових та в книгах Пророків. Настрій глибокого душевного па- тосу цих книг живив творчу сна гу, і поет, вдивляючись у біблійну правду, знаходив відповіді на пе кучі тяжкі суспільно-політичні проблеми своєї батьківщини. Він бо бачив, що правда його народу і Божа Правда — це одне. Непереможно тягло поета на Україну. Добився таки дозволу і в червні 1859 р. прибув туди. З трепетом, як перед святинею ста нув поет перед Нею, з її незмін ною красою природи, з її гостин ним людом, з дорогими давно за рослими стежками молодости. По довгих роках розлуки з болісною радістю огортав її зором, блукав по її гаях, садах і лугах, плавав рідним Дніпром попри сині прибе режні його гори. Нарешті одного липневого дня станув перед рід ною хатою в Кирилівці. Похилена старенька хата — місце дитячих радощів і сліз — відтворила в од ну мить кріпаччину — дійсність його народу. Та ось нарешті зу стрівся він із сестрою Яриною. З німим зворушенням, з сльозами радости і болю пригорнув її, за мучену роботою чужою, сестру- страдницю. Він із світу приїхав, учений брат її, тому й питання насунулось само: Коли вже воля вийде ...? Поет відчував на собі допитливі погляди селян, що зібра лись довкруги нього, — всі вони питали про те ж, одне — про во лю. Це ж та дійсність життя: — його батьківщини і його духового світу, в якому знедавна появилась авторка „Народніх оповідань**, як борець за іншу дійсність. Ці дві жінки — мистець і сестра, як сіль землі рідної — прибились до две рей поетової душі, — знайшли го стину в ній. Поет написав вірш „Сестрі**, де супоставив сон-мрію про зустріч з нею, вольною на во лі, з гіркою дійсністю підяремного життя: „Ти в панщині, а я нево лі . . . “ Недовгий двомісячний по бут поета на рідній землі був пе рерваний поліційною забороною. Залишився він одначе, як рідний, теплий спогад про чарівну Украї ну. Велика мрія поета, хоч на схи лі літ зажити у власній хаті над Дніпром, одружившись із дівчи ною з народу, так і не сповнилась. Зате в звязку з відвідинами Укра їни з новою силою ожила надія і любов і біль, і поет ще зимою того ж року з синівською любовю промовляє до Неї — знедоленої: „Вкраїно! Мій любий краю [неповинний, За що тебе Господь кара, Карає тяжко? Воскресни, Мамо, і вернися В світлицю-хату, опочий!.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
