Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Тарасова гра Це було літньої пори після по лудня. На вигоні за селом пастуш ки пасли худобу. Змучені полудне вою спекою корови та вівці не роз бігалися по полю, а ліниво пере ходили з місця на місце, декотрі лежали на траві та дрімали. Хлоп цям нічого було робити. Край дороги під вербою, в хо лодку лежала велика довга коло да. Там і зібралися пастушки та почали бавитися. Декотрі грали в камінці, дехто розмовляв. Один із хлопців майстрував сопілочку, на якій потім починав вигравати. До нього підійшов старшенький хло пець з смутними очима. — Що ти граєш, Петре? То гарна пісня, додав він. — То наші дідо співають інко ли — це про Байду. — А, про Байду? Я памятаю, наші дідо мені колись теж оповіда ли про нього. Відважний він був, все козаків збирав та ходив турка бити, щоб до нас на Україну не приходив. — А гарна пісня! Заграй ще, ■—- стали просити Петра другі хлопці. — А як ти, Тарасе, знаєш про нього, то розкажи нам, ■— проси ли вони в старшенького. — Та ні, хлопці, то колись піз ніше, а зараз знаєте, що я наду мав? Поки худібка наша в гурті, давайте будемо гратись. Одні хай будуть турки, а другі козаки. А ось, ця колода — то буде байдак, — запропонував Тарас. Хлопята зраділи й почалася гра. — Тарасику! Ти будеш за ота мана, а ми козаки -— кричали діти. Поділилися на дві групи: части на побігла на край левади, там мав бути Царгород і турецьке військо й невільники-козаки, а на колоду сіли козаки з отаманом. Вони уяв ляли, що пливуть по морю. Набра ли дрючків. — Це будуть наші списи й са мопали, — командував Тарас. ■— Він вискочив на колоду та похожав поміж хлопців-козаків. — Слухай те, сюди, панове козаки, цієї но чі ж ми будемо визволяти невіль ників із Царгороду. Бій буде ве ликий. Готуйтеся! Самого султана візьмемо в полон, — гукав Тарас. Діти дружньо відповідали: — Добре, батьку-отамане! Зі свистом та гиком зіскакували вони з колоди та бігли до краю левади. Захоплені грою пастушки забу ли за свою худобу і не счулися, як усі корови та вівці опинилися на панськім полі. Зі смаком вони за їдали смачний овес. Не часто їм випадала така смашна паша. Та на ту хвилину почувся різкий посвист і несподівано коло них зявився ла новий на коні. Гра швидко скінчи лася, пастушки порозбігалися, ко жен за своєю худобою. Лановий кричав, лаявся, грозив всіх хлопців покарати. Забули бідні діти за ве селу, цікаву гру. Найгірше при- йшлося Тарасові. Довго він ганяв ся за своїми ягнятами. Нарешті вже всі ягнята були на леваді. Ла новий підбіг до Тараса. — Ах ти, ледащо, ти ж стар ший, почекай я скажу панові, бу деш знати — Та, пане, це так гарно бути козаками, — несміливо обізвався Тарас. — Козаки! Он що ти придумав! Забувай, голубчику, це слово. Крі паки ви, а не козаки. Я бачу, що тобі треба різок дати, як колись батькові давали, вилаявся ще раз лановий та штовхнув Тараса так, що той поточився і впав на землю. Лановий вскочив на коня тай по їхав геть. Тарас лежав на землі і плакав. Сонце стало хилитися до захо ду. Пастухи погнали свою худобу додому. Погнав і Тарас свої ягнята та додому не вертався, ■— боявся мачухи. Довго він сидів за клунею та вдивлявся в далекі блискучі зо рі, що одна по другій загорялися па небі. Йому ввижалися там його покійна мати та батько. Тарасик молився: ■— Мамо, чи чуєте ви мене? По моліться за мене, за всіх нас. Хай ми знову вільними козаками ста немо 3 очей Тарасових поли лись рясні сльози. Так і заснув він на твердій, го лій землі, але на лиці була ясна посмішка, бо снилося йому, що він отаман Байда і що він взяв султа на в полон, а султан зовсім вигля дає, як лановий . . Час минав. Тарас виріс, покинув рідне село, вивчився і хоч не був отаманом Байдою, але став віль ним та написав багато гарних тво рів про козаків, про свій рідний край та про своїх людей. Ніна Наркевич — Тарасику! 'Гн будеш за отамана! Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
