Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
9 НАШЕ ЖИТТЯ • Вересень-Жовтень 2022 «панські витребеньки» за місяць набуло зовсім ін - шого змісту. Як і слово «війна». У війну, виявляється, так само світить сонце і співають пташки. Щоправда, тлом звучить далеке гахкання й гуркоти від вибухів. Мені ніяк не вкладається в голові, що наше звичне життя розлетілося на скалки лише тому, що в чиїсь голові «таргани не поділили крейду і знудилися». І що таких «тарганоголових» набра - лася ціла нація... Ще раз озираюся на ятку. Ту, де редиска, цибуля, зелень і огірки. Думаю, що все це сіялося ще до війни. І що треба триматися. Усе буде добре. 1 квітня . А знаєте, у нас є діти, які вже понад місяць не бачили тат. А є такі, що й не побачать вже ніколи. А ще є тата, що не побачать вже своїх дітей. І мами, яких більше вже немає. А знаєте, у нас є сім’ї, які живуть в підвалах. А є такі, що в погребах. А ще такі, котрих ніколи звідти не дістануть. І є могили без імен. А знаєте, у нас з зими – тривоги. А ще бувають обстріли — без тривог, просто гатять здуру. А ще стріляють у будинки з танків. І в черги, що по воду й хліб... А ви вгатіть одразу в кремль. Так буде більше толку. І ми не образимось, якщо ви скажете: то знову ми. Нам не потрібен кремль, то ж нехай го - рить. Бо ми – за мир. Бо в нас уже є діти, які ніколи не побачать тат і мам. І також ті, хто не повернеть - ся ніколи з черги з хлібом. 2 квітня . Я сьогодні бачила фото, як везли в моє рідне містечко під жалобними прапорами на - ших хлопців. Вони повернулися додому назавжди. Їх везли через села. У нас там практично одна доро - га — і все на північ. По ній зручно навпрошки було їхати танкам. Їх везли отієї єдиною нашою трасою, якою їздять на область, а місцеві ганяють нею чере - ду, продають там гриби, ягоди, картоплю й березові віники. Я роздивлялася, як на тій трасі стояли на колінах під дощем жінки. Як згорьовані чоловіки стискали у руках свої незмінні кепки. І як у когось тріпотів в руках маленький прапорець. Ця траса, ці села і моє містечко — під білорусь - ко-російським боком. У моєму дитинстві на базар завжди їздили в гомель, бо швидше й зручніше. У нас були білоруські зошити, олівці, а також масло, майонез і родичі. І в наших краях слова про «брат - ні» народи не звучали метафорою, бо в багатьох там жили справжні, кровні брати і сестри. росії й білорусі треба було дуже постаратися, щоб у краях, де єдина траса біжить на північ і впирається практично в кордон між росією і бі - лоруссю одночасно, їх так ненавиділи. Але в них вийшло. Слава Україні! І смерть ворогам. 3 квітня . Ніякої великої «русской» літерату - ри немає. І культури — також. Це вигадка. Бо літе - ратура, як і культура, — коріння нації, її дзеркало і тло. Саме вона формує націю, її цінності й велич. І якщо умовні достоєвський з толстим сформува - ли націю, яка вміє тільки грабувати і розстрілюва - ти, — то яка ж це велика література й культура?! А якщо ті, хто зв'язував людям за спиною руки і стріляв у потилицю, не читали достоєвського з то - лстим, — то тим паче яка це велика література й культура, коли навіть своїм вона байдужа? Істинні митці й шедеври — це вищі матерії, які просто не можуть зростити націю вбивць. У росії ж нема нічого великого. І не було ніколи. Хіба що брехня. 14 квітня . Вони все зроблять самі. Глупої ночі у москві істерично заголосить сирена. Але «скрєп - ні» мізки не второпають, що це вже по-справжньо - му, що півень уже проспівав «Добрий вечір, ми з України» та приніс на крилах привіт. Вони все зро - блять самі і москва здригатиметься від тупої злості та злісної паніки. Вихаркуватиме кров і прокльони, ховатиме накрадене й тікатиме світ за очі. Але світ її не прийматиме. москва горітиме синім полум’ям так, що ніч на Уралі стане ясною, «хоч голки зби - рай». А коли догорить остання скіпка і над згари - щем запанує мертва тиша, серед чорного попелу колись красної площі тихо стоятиме глиняний пів - ник і триматиме в дзьобі ту саму марку... Бійтеся нас, бійтеся. 4 травня . Зварила борщ сьогодні. Перший з початку війни, раніше не варилося ніяк. Хоч було з чого та було на чому. Але не було внутрішньої потреби. Адже борщ треба хотіти зварити, мати бажання, настрій і жагу. Секрет справжнього бор - щу — не в тому, з чого його варити, але з якою ду - шею. Борщ потребує душі відкритої та гарячої. А ще потребує спокою, гідності та внутрішньої рівно - ваги. І трохи перцю в серці. І борщ не можна дена - цифікувати, бо в нього — українська душа. 19 травня . Якщо ви забудете, як усміхатися, щастя забуде до вас дорогу. Я пакувала тривож - ну валізу зранку 24 лютого. Насправді то був три - вожний рюкзак – невеличкий, з яким я ходила на роботу. Усього один рюкзак – більше нічого. Щоб якщо доведеться бігти, я змогла бігти. Він і досі стоїть спакований, бо я так нікуди й не поїхала.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
