Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
9 НАШЕ ЖИТТЯ • Вересень-Жовтень 2022 «панські витребеньки» за місяць набуло зовсім ін - шого змісту. Як і слово «війна». У війну, виявляється, так само світить сонце і співають пташки. Щоправда, тлом звучить далеке гахкання й гуркоти від вибухів. Мені ніяк не вкладається в голові, що наше звичне життя розлетілося на скалки лише тому, що в чиїсь голові «таргани не поділили крейду і знудилися». І що таких «тарганоголових» набра - лася ціла нація... Ще раз озираюся на ятку. Ту, де редиска, цибуля, зелень і огірки. Думаю, що все це сіялося ще до війни. І що треба триматися. Усе буде добре. 1 квітня . А знаєте, у нас є діти, які вже понад місяць не бачили тат. А є такі, що й не побачать вже ніколи. А ще є тата, що не побачать вже своїх дітей. І мами, яких більше вже немає. А знаєте, у нас є сім’ї, які живуть в підвалах. А є такі, що в погребах. А ще такі, котрих ніколи звідти не дістануть. І є могили без імен. А знаєте, у нас з зими – тривоги. А ще бувають обстріли — без тривог, просто гатять здуру. А ще стріляють у будинки з танків. І в черги, що по воду й хліб... А ви вгатіть одразу в кремль. Так буде більше толку. І ми не образимось, якщо ви скажете: то знову ми. Нам не потрібен кремль, то ж нехай го - рить. Бо ми – за мир. Бо в нас уже є діти, які ніколи не побачать тат і мам. І також ті, хто не повернеть - ся ніколи з черги з хлібом. 2 квітня . Я сьогодні бачила фото, як везли в моє рідне містечко під жалобними прапорами на - ших хлопців. Вони повернулися додому назавжди. Їх везли через села. У нас там практично одна доро - га — і все на північ. По ній зручно навпрошки було їхати танкам. Їх везли отієї єдиною нашою трасою, якою їздять на область, а місцеві ганяють нею чере - ду, продають там гриби, ягоди, картоплю й березові віники. Я роздивлялася, як на тій трасі стояли на колінах під дощем жінки. Як згорьовані чоловіки стискали у руках свої незмінні кепки. І як у когось тріпотів в руках маленький прапорець. Ця траса, ці села і моє містечко — під білорусь - ко-російським боком. У моєму дитинстві на базар завжди їздили в гомель, бо швидше й зручніше. У нас були білоруські зошити, олівці, а також масло, майонез і родичі. І в наших краях слова про «брат - ні» народи не звучали метафорою, бо в багатьох там жили справжні, кровні брати і сестри. росії й білорусі треба було дуже постаратися, щоб у краях, де єдина траса біжить на північ і впирається практично в кордон між росією і бі - лоруссю одночасно, їх так ненавиділи. Але в них вийшло. Слава Україні! І смерть ворогам. 3 квітня . Ніякої великої «русской» літерату - ри немає. І культури — також. Це вигадка. Бо літе - ратура, як і культура, — коріння нації, її дзеркало і тло. Саме вона формує націю, її цінності й велич. І якщо умовні достоєвський з толстим сформува - ли націю, яка вміє тільки грабувати і розстрілюва - ти, — то яка ж це велика література й культура?! А якщо ті, хто зв'язував людям за спиною руки і стріляв у потилицю, не читали достоєвського з то - лстим, — то тим паче яка це велика література й культура, коли навіть своїм вона байдужа? Істинні митці й шедеври — це вищі матерії, які просто не можуть зростити націю вбивць. У росії ж нема нічого великого. І не було ніколи. Хіба що брехня. 14 квітня . Вони все зроблять самі. Глупої ночі у москві істерично заголосить сирена. Але «скрєп - ні» мізки не второпають, що це вже по-справжньо - му, що півень уже проспівав «Добрий вечір, ми з України» та приніс на крилах привіт. Вони все зро - блять самі і москва здригатиметься від тупої злості та злісної паніки. Вихаркуватиме кров і прокльони, ховатиме накрадене й тікатиме світ за очі. Але світ її не прийматиме. москва горітиме синім полум’ям так, що ніч на Уралі стане ясною, «хоч голки зби - рай». А коли догорить остання скіпка і над згари - щем запанує мертва тиша, серед чорного попелу колись красної площі тихо стоятиме глиняний пів - ник і триматиме в дзьобі ту саму марку... Бійтеся нас, бійтеся. 4 травня . Зварила борщ сьогодні. Перший з початку війни, раніше не варилося ніяк. Хоч було з чого та було на чому. Але не було внутрішньої потреби. Адже борщ треба хотіти зварити, мати бажання, настрій і жагу. Секрет справжнього бор - щу — не в тому, з чого його варити, але з якою ду - шею. Борщ потребує душі відкритої та гарячої. А ще потребує спокою, гідності та внутрішньої рівно - ваги. І трохи перцю в серці. І борщ не можна дена - цифікувати, бо в нього — українська душа. 19 травня . Якщо ви забудете, як усміхатися, щастя забуде до вас дорогу. Я пакувала тривож - ну валізу зранку 24 лютого. Насправді то був три - вожний рюкзак – невеличкий, з яким я ходила на роботу. Усього один рюкзак – більше нічого. Щоб якщо доведеться бігти, я змогла бігти. Він і досі стоїть спакований, бо я так нікуди й не поїхала.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
