Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
29 НАШЕ ЖИТТЯ • Вересень-Жовтень 2022 перше ніж сідати до столу, зби - рається зазирнути до шопи (у них так стайня називається), але перше дає мені мій слоїк, на дні якого шматок білого хліба. Зіска - кую і собі з бамбетлю і не чека - ючи на кулешу баби Марії, цор - каю великою клямкою вхідних дверей... Я ще завтра принесу їм ягід, коби лише почервоніли! Переступаю поріг сусідської хати і... я вже на широкій ма - гістралі Чікаґо, де зі всіх боків шалений потік машин, а ти по - серед нього, як дрібна комашка. Мою увагу раптово привертає молодий жебрак з простягну - тою рукою. Вперше бачу такого гарного й усміхненого жебрака, якому навіть не пасує те слово: пристойно одягнутий і взутий, гарна зачіска, свіжо підголене і приємне обличчя, на якому не - вдавана печать святого спокою наводять на проїжджих бажан - ня скоріше виганьбити його, ніж простягнути у відчинене віко - нечко зелений папір. А світло - фор, ніби випробовує людську совість, світить червоним... У цій миті щось стається неочі - куване: усі, хто так поспішав, ки - даючи оком то на світлофор, то на годинник, нараз завмирають, хоча світлофор світить зеленим. Прямо перед моїм носом, ще не встигнувши добре звернути ліворуч, довжелезний фургон, що кілька секунд тому був на - впроти нашого авто, маневрує і, чи то здрімавшись, чи забувши про свій «довгий хвіст», пере - криває всім дорогу! Я опиняюся за кілька сантиметрів від його величезного колеса і тієї миті мій (і чужий) поспіх уже не ма - ють жодного значення... Боюся навіть озирнутися навколо, бо здається, як тільки поверну го - ловою, мене хтось добряче сту - сане. Так стоїмо кілька хвилин, що тривають вічно. Раптом перед моїми очи - ма несподівано, ніби з-під землі, з'являється той самий усміхнений безхатченко! Він направляється прямісінько до розгубленого водія довжелез - ного фургона, щось спокійно йому толкує у вікно, а далі йде у «хвіст» причіпу і починає там так професійно, ніби артист на сцені, жестикулювати, на що велетенська фура пихтить і юр - зає до тих пір, поки не вирів - нює свій «гріх» і звільняє про - їзд іншим водіям! Той, якого не наважуюся більше називати «жебраком», стоїть перед самі - сіньким вітровим склом нашо - Баба Марія та дідо Ілько біля своєї хати го авто. Я бачу, як водій фургона чемно кланяється до нього го - ловою, а він, щасливий, привіт - но посміхається і до нас. Важ - ко описати те, що відбувалося всередині мене у ту мить, коли десятки авто раптово зрушили з місця. Від пережитого страху і хвилювання хотілося вискочити з авто та міцно обійняти того, хто був один в один схожий на героя відомого класика з твору «Жебрак», який прийшов на дорогу просити милостиню, а зробив її для всіх сам... У ту мить я добре розумію, чому саме напередодні «задуш - них днів» мені приснилися мої дорогі сусіди баба Марія та дідо Ілько, яких немає на цім світі по - над 20 літ, хоча у сні все відбува - лося вчорашнім днем. І було так добре мені побути разом з тими, хто не був тобі рідним, але був твоїм цілим світом у дитячі роки. Я пригадую науку своєї бабусі про те, як важливо подати милости - ню, коли тобі сняться померлі. Як багато прояснюється в одну мить на дорозі. Але світлофор світить зеленим, а усміхнене та щасливе обличчя жебрака зали - шається все далі за спиною і ніби благословляє всіх, хто подорожує, своїм янгольським поглядом...
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
