Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Projects
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
28 OUR LIFE • September-October 2022 Якось до вчорашнього дня я ще думала, що чекаю цьо - го багряного падолисту лише за його неповторну красу, що так тішить осінньою буйністю відтінків і таких незвичайних осінніх парфумів, що налюбу - вавшись і надихавшись на пов - ні груди тієї осінньої благодаті, чуєшся, ніби миропомазаним Святим Причастям з гіркуватим присмаком осіннього смутку... А той старий ґазда-пан Тво - рець, не жаліючи нам ні ди - во-кольорів, ні бурштинових коралів, ні чубатих кошиків стиглих дарів, ще й відкриває свої незбагненні таємниці, коли до нас самих потроху просить - ся осінь, коли наші очі вміють більше бачити, а розум усві - домлювати, чому саме тепер наші сни тривожать ті, котрих давним-давно немає на цьому світі... Ті сни такі яскраві та ці - каві, ніби найкращі оповідан - ня невідомого письменника, написані святою правдою про тебе і те, що минуло і ніколи не вернеться. Але ти не хочеш пе - регортати останню сторінку тих пережитих вражень і відчуттів, у яких до осені ще так далеко, де всі ще живі та усміхнені, а у ди - тинство — лише рукою подати... ...На нашому городі, що по - серед двох вулиць, як ніколи вродили полуниці! О! Яка то радість на дитячу голову! Ніби той яструб на куріта, залітаю на зелений килим, всипаний білим цвітом і першими червоними цятками, яким не даю пристиг - нути як слід, і ретельно складаю їх у півлітровий слоїк. Моя рука замість слоїка тягнеться до рота, що повний слини від перших па - хучих ласощів, але я вперто від - правляю її до слоїка, інакше мій «дитячий план» зазнає повного краху. За лічені хвилини за мною разом з вичубленим слоїком червоних ягід — лише дим і нитка. І я вже посеред стежки на Мазурівку, де по один бік до мене киває білими вінками буй - на сусідська картопля, а по дру - гий — зелені, як рута, буряки. Ту стежку знаю так добре, що можу розказати, де і якого кольору на ній цвіте квітка... Але вже переступаю поріг до своїх сусідів — баби Марії і діда Ілька з пахучим слоїком перших ягід. З порога дивлю - ся на них обидвох — лагідних, спокійних, усміхнених і почува - юся так, ніби досхочу поласува - ла полуницями, яких ще сама навіть не спробувала на смак... Але з нетерпінням очікую на весь сценарій моєї дитячої п'є - си, у якій головним режисером є я! Добре знаю, якою буде ре - акція обидвох стареньких, але мені чомусь більше за полуни - ці кортить почути те бабине: «Синцю! Дєкуємо Тобі!». Баба Марія — найлагідніша на вулиці, з синіми, як небо, очима відразу зачне шукати в кишенчині своєї крислатої за - паски білу платину і кінчиком протирати свої вицвілі сиві очі, ніби захоче забрати з них якусь пелену, що заступає їй півсвіту. А дідо Ілько, відкривши двері, запросить мене до своєї хати. Він не вміє так засолоджувати словами, як його баба Марія, але вже з порога зачне втира - ти сльози з очей, що якось не - хотячи йому виступили, через що не зможе вимовити жод - ного слова, лише дивитиметь - ся на мене і мені буде досить того. Ми сядемо собі з ним ра - зом на випуцованому старому бамбетлі під вікном і поки дідо буде збирати з великої бутлі сметану до моїх ягід, будемо радити з ним нехитру раду. А Наталія Слободян-Байдюк , Браунсбург, штат Індіана З побаченого і пережитого по дорозі до міста вітрів Чікаґо З побаченого і пережитого по дорозі до міста вітрів Чікаґо баба підкладатиме в піч полі - но за поліном і помішуватиме закурілою, дерев'яною копист - кою в старому, общербленому казані жовту, як сонце, кулешу і розпитуватиме мене, що сі діє на нашому ґаздівстві. Я буду сушити собі голову, чим маю здивувати бабу Марію, що і без того приходить до нас мало не щодня... Помахуючи новими сандалами з бамбетля, роздив - лятимуся по хаті, де і так мені все давно знайоме: навпроти бамбетля, на якому сидимо разом з дідом, старе ліжко з залізними побішницями, під іншим вікном, що виходить на нашу хату, стоїть невеликий стіл, застелений церетою, який ніколи не буває порожнім. На нім стоїть щось подібне на малу трунву, але баба називає її коритом. Воно накрите та - ким білим полотном, що гово - рить про велику шану до себе самого. Я сиджу недалеко від того корита, де ще маю гадку зазирнути, аби вздріти своїми очима, що баба ховає під тим білим обрусом, але переводжу свій погляд на великий дзиґа - рок, який дідо бере своїми ве - ликими руками і починає дуже обережно накручувати. Я знаю, що той будзік з блискучим ка - пелюхом зверху після двох облізлих на сонці образів на стінах, то найбільша цінність у дідовій хаті, який вони з бабою отримали в подарунок за зда - не молоко для колгоспної мо - лочарні. Бо дерев'яна лавка під столом, перекошений царок з хатнім начинням при вході від дверей і затимкована глиною піч, що колись була жовто-си - нього кольору, виглядають ще старшими за своїх ґаздів... Поки хатою розноситься при - ємний запах свіжої страви, дідо, ЗАДУШНI ДНI
Page load link
Go to Top