Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
«А я складу отако руки чов - ником, а ти нарвеш малини і віднесеш татови», — в саду розрісся старий і духмяний ма - линник. Катерина вибирає по ягоді і складає старшій доньці в човник її діточих долонь. Там, в Драгасимові, у них так само був малинник. Катерина ловиться рукою за підсохлий листок малини і ду - має. Тримає собі і думає. Ця ма - лина нагадує їй рідні краї, а тут вони – приїжджі. Там адресува - ла конверт «вулиця Головна», тут – «вулиця Переселенська»... Тут все інакше, така сама лиш малинка посеред саду. А все решта – инче. — Неньо, а відки ми? — Нас привезли. Будеш стар - ша – розкажу. — Я вже старша. — Таки фист? — Иги. Катерина горне малу до себе, а та забула про «човник» і по - розсипала малини. А дощовою травою повзе слимачок, і про - вадить за собою писану хатку. — Нас вивезли вночи? — Ні, то була днина. А тебе взагалі на білому світі не було. Я і твій дєдя лиш були. Нам сказа - ли розібрати хати, спакувати всі пожитки і чекати в центрі села, а далі на Снєтин, а далі у ваго - ни, а хати наші розібрані їхали поїздом за нами. — Ніби равлики, — задумала - ся мала. — Ніби равлики.. Ти того не знаєш, і дай Боже би не знала — складати своє житє у пакунки і їхати у цілком незнайомі міс - ця. І розуміти: їдеш межи чужі люди. Місцеві, миколаївскі, вже нас чекали. Правда перші місі - Іванна Олещук (Стеф’юк) , завідувачка науково-методичного кабінету дослідження та збереження традиційної культури УМЦКБ, кандидатка філологічних наук, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» ці дивилися, хто ми є — не ві - рили аж так відразу. Але ніде-с не пропадеш, коли ти людина. Би-с знала. І Катерині перед очима той вівторок. Вона, двадцятирічна юнка-жінка, вже бачить, як з її хати здоймають верх. Хати роз - бирають всім, наказ «вакува - тися» не обговорюють. Кожен потихо розбирає свої господар - ства і душею тремтить, як стри - жена вівця. А Катеринка дивиться на своє віно, — а віно на неї глипає, двадцятьма парами очей. Кате - рині у придане дав дєдя вівці, бо гонорову доньку має, і вони їй, молодій, зачинали днинку – ту погладить, до тої заговорить, а тій отави доброї підкладе. А тепер її віно, відчуваючи ско - рий ярмарок, збилося у гурт і миркотить. Банно їм, сараким. І Катеринчина молода душа чи - сто овеча — стоїть, трясеться і лиш то що не плаче. А плакати не можна. — Ти, Нусько, родилася вже тут. І сестричка твоя тут. Ви тут не чужі. — А ти – чужа? — А я ...привикла. Мама Катерина терпляче збирає малій в човник свіжу малину — та вже розсипалася, треба все починати спочатку. — Неньо, мені згуста снитси дорога. — І мені. Дорога буває різна. Одної боїшси, за другу хапаєш - си... Прийде і наша дорога. А равлик пірнає в росяну тра - ву і поволі зникає – він має свою дорогу, і його писана хатка до - лає ту дорогу разом з ним. Він не квапиться і не боїться. Бо знає, наскільки вчасний цей світ і його дивні дороги. *Образок присвячено усім при - мусово вивезеним у 50-х роках родинам із с. Драгасимів (Снятин - щина) і всім переселенцям, зокре - ма і через сучасну російсько-укра - їнську війну. ВУЛИЦЯ ПЕРЕСЕЛЕНСЬКА (образок* на реальній основі) 11 НАШЕ ЖИТТЯ • Вересень-Жовтень 2022
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
