Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
«А я складу отако руки чов - ником, а ти нарвеш малини і віднесеш татови», — в саду розрісся старий і духмяний ма - линник. Катерина вибирає по ягоді і складає старшій доньці в човник її діточих долонь. Там, в Драгасимові, у них так само був малинник. Катерина ловиться рукою за підсохлий листок малини і ду - має. Тримає собі і думає. Ця ма - лина нагадує їй рідні краї, а тут вони – приїжджі. Там адресува - ла конверт «вулиця Головна», тут – «вулиця Переселенська»... Тут все інакше, така сама лиш малинка посеред саду. А все решта – инче. — Неньо, а відки ми? — Нас привезли. Будеш стар - ша – розкажу. — Я вже старша. — Таки фист? — Иги. Катерина горне малу до себе, а та забула про «човник» і по - розсипала малини. А дощовою травою повзе слимачок, і про - вадить за собою писану хатку. — Нас вивезли вночи? — Ні, то була днина. А тебе взагалі на білому світі не було. Я і твій дєдя лиш були. Нам сказа - ли розібрати хати, спакувати всі пожитки і чекати в центрі села, а далі на Снєтин, а далі у ваго - ни, а хати наші розібрані їхали поїздом за нами. — Ніби равлики, — задумала - ся мала. — Ніби равлики.. Ти того не знаєш, і дай Боже би не знала — складати своє житє у пакунки і їхати у цілком незнайомі міс - ця. І розуміти: їдеш межи чужі люди. Місцеві, миколаївскі, вже нас чекали. Правда перші місі - Іванна Олещук (Стеф’юк) , завідувачка науково-методичного кабінету дослідження та збереження традиційної культури УМЦКБ, кандидатка філологічних наук, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» ці дивилися, хто ми є — не ві - рили аж так відразу. Але ніде-с не пропадеш, коли ти людина. Би-с знала. І Катерині перед очима той вівторок. Вона, двадцятирічна юнка-жінка, вже бачить, як з її хати здоймають верх. Хати роз - бирають всім, наказ «вакува - тися» не обговорюють. Кожен потихо розбирає свої господар - ства і душею тремтить, як стри - жена вівця. А Катеринка дивиться на своє віно, — а віно на неї глипає, двадцятьма парами очей. Кате - рині у придане дав дєдя вівці, бо гонорову доньку має, і вони їй, молодій, зачинали днинку – ту погладить, до тої заговорить, а тій отави доброї підкладе. А тепер її віно, відчуваючи ско - рий ярмарок, збилося у гурт і миркотить. Банно їм, сараким. І Катеринчина молода душа чи - сто овеча — стоїть, трясеться і лиш то що не плаче. А плакати не можна. — Ти, Нусько, родилася вже тут. І сестричка твоя тут. Ви тут не чужі. — А ти – чужа? — А я ...привикла. Мама Катерина терпляче збирає малій в човник свіжу малину — та вже розсипалася, треба все починати спочатку. — Неньо, мені згуста снитси дорога. — І мені. Дорога буває різна. Одної боїшси, за другу хапаєш - си... Прийде і наша дорога. А равлик пірнає в росяну тра - ву і поволі зникає – він має свою дорогу, і його писана хатка до - лає ту дорогу разом з ним. Він не квапиться і не боїться. Бо знає, наскільки вчасний цей світ і його дивні дороги. *Образок присвячено усім при - мусово вивезеним у 50-х роках родинам із с. Драгасимів (Снятин - щина) і всім переселенцям, зокре - ма і через сучасну російсько-укра - їнську війну. ВУЛИЦЯ ПЕРЕСЕЛЕНСЬКА (образок* на реальній основі) 11 НАШЕ ЖИТТЯ • Вересень-Жовтень 2022
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
