Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
10 OUR LIFE • September-October 2022 Але на третій чи п’ятий день його перепакувала. Поклала туди вишиванку. Для цього довелося ви - класти білизну й шкарпетки. Бо інакше вишиванка не вмістилася б. Мені просто тоді подумалось, що де б я не була, знайти труси й шкарпетки буде лег - ше, ніж вишиванку. І якщо Перемога застане мене далеко від дому, як я буду без вишиванки? Ми не можемо взяти з собою все. Але в нас завж - ди є вибір. Й усмішку спакувати складніше, ніж сльози. Бо сльози можна налити в слоїк й носити на собі тягарем довічно. А усмішці потрібні простір і розпрямлені плечі. Але знайте: якщо ви забудете, як усміхатися, щастя забуде до вас дорогу. 22 травня . Щоразу, коли чую про викладача, який читає лекції з окопів, поета, який написав на передовій прекрасний вірш, підприємця, який до - хід від бізнесу вклав в екіпіровку своєї роти, бать - ка, який розмовляє по відеозв'язку з дітьми так, щоб нікому не заважати в казармі, — мене охо - плює лють і гнів. Бо викладачі мають викладати з кафедр. Поети — зустрічати муз, а не артобстріли. Підприємці — розвивати економіку. Батьки — об - німати дітей. А зло — горіти в пеклі. Вічно. 3 липня . Щоранку вивчаю карту України. Ні - коли не думала, що знатиму так добре назви кри - хітних сіл і ниточки безіменних доріг. Щоранку вивчаю карту, як вивчають болючу рану: чи за ніч стало ще гірше, чи навпаки загоїлося трохи. Що - ранку думаю, яка ж красива наша земля. І які убогі люди її плюндрують — сунуть сараною, лишаючи по собі мертве поле. Щоранку прошу у рік, озер, ставків, полів, лісів, степів, ярів і луків ставати нам на допомогу — пильнувати, берегти та берегтися. Щоранку прикладаю до розпечених ран холодні думки. Яка ж сильна й мужня наша Україна! 15 липня . Вони роблять усе, щоб в Україні неможливо було жити. А ми — будемо. Не тому, що ми — вперті. А тому, що це — наше, а не їхнє. Випалити все, винищити до ноги, а тоді прийти й увіткнути палку зі своїм «флаґом» на сплюндро - ваних і непридатних до життя теренах — такти - ка дієва, але підступна й ница. Вона не спрацює на нашій землі. Завдасть нам болю і страждань, знекровить, зморить, висотає радість, але не спрацює... Українці — то вічний ласий шмат, який їм ніколи не урвати. Ми — той самий ка - валок, який стане поперек їхнього імперського горла і вдушить. росії — російська смерть. 27 липня . Тут суперечка розгорілася була: чи війна в Києві відчувається? В однієї жінки помер був чоловік. Немолодий уже. Усе життя вони про - жили душа в душу. На його похоронах сусіди пере - шіптувалися: Люба і сльозинки не зронила — така байдужа стояла, ніякого горя не відчувалося. Люба справді не плакала й не тужила. А просто померла десь за тиждень. Серце не витримало розпуки. Горем не міряються, кажуть мудрі люди. Як і війною. 30 липня . Дочитала «Неймовірна. Ода до ра - дості». І допоки читала, хотілося страшенно, щоб автор Ірен Роздобудько зігнорувала історичні фак - ти і переписала історію. Щоб подружжя Теліг не лишилося навіки у Бабиному Яру і, наприклад, емі - ґрувало в США, Канаду чи ще куди-небудь. Бо вони не заслуговували на смерть. Власне на смерть ні - хто не заслуговує. Усі заслуговують на життя... Ця книжка — про вибір і про мрії. І ще трохи про те, як народні маси байдуже ковтають і пережо - вують надзвичайних людей. І про те, що народні маси — це насправді не абстрактне явище, а зліп - лені до купи долі мільйонів людей, які скорилися обставинам. А могли б лишитися неймовірними та нескореними. Саме тому дуже важливо обстави - нам не коритися, а повертати собі на користь. ...Книжка важка, хоча написана легко, якщо можна написати легко про війну і про смерть. Я не знаю, чи раджу її читати, принаймні зараз. Бо це боляче. Але точно знаю, що таких книжок має бути якомога більше. Правдивих книжок про нашу істо - рію, наших героїв і наше життя. Мені все частіше здається, що читання стає елі - тарною розвагою. Тож долучайтеся до еліти. Бо нам зараз треба доробити те, що не вдалося по - колінням до нас. Ні, не довести, що ми — нація, бо нацією ми були завжди. А нарешті добити ворога, який століттями живиться нашою кров'ю. Україна — неймовірна. Як і Олена Теліга. ВІД РЕДАКЦІЇ Якщо ви бачите у наших публікаціях власні назви, написані з малої букви – це не помилка, а позиція автора/редакції щодо дій держави-терориста й окремих людей і країн, які підтримали повномасштабне вторгнення в Україну.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
