Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
10 OUR LIFE • September-October 2022 Але на третій чи п’ятий день його перепакувала. Поклала туди вишиванку. Для цього довелося ви - класти білизну й шкарпетки. Бо інакше вишиванка не вмістилася б. Мені просто тоді подумалось, що де б я не була, знайти труси й шкарпетки буде лег - ше, ніж вишиванку. І якщо Перемога застане мене далеко від дому, як я буду без вишиванки? Ми не можемо взяти з собою все. Але в нас завж - ди є вибір. Й усмішку спакувати складніше, ніж сльози. Бо сльози можна налити в слоїк й носити на собі тягарем довічно. А усмішці потрібні простір і розпрямлені плечі. Але знайте: якщо ви забудете, як усміхатися, щастя забуде до вас дорогу. 22 травня . Щоразу, коли чую про викладача, який читає лекції з окопів, поета, який написав на передовій прекрасний вірш, підприємця, який до - хід від бізнесу вклав в екіпіровку своєї роти, бать - ка, який розмовляє по відеозв'язку з дітьми так, щоб нікому не заважати в казармі, — мене охо - плює лють і гнів. Бо викладачі мають викладати з кафедр. Поети — зустрічати муз, а не артобстріли. Підприємці — розвивати економіку. Батьки — об - німати дітей. А зло — горіти в пеклі. Вічно. 3 липня . Щоранку вивчаю карту України. Ні - коли не думала, що знатиму так добре назви кри - хітних сіл і ниточки безіменних доріг. Щоранку вивчаю карту, як вивчають болючу рану: чи за ніч стало ще гірше, чи навпаки загоїлося трохи. Що - ранку думаю, яка ж красива наша земля. І які убогі люди її плюндрують — сунуть сараною, лишаючи по собі мертве поле. Щоранку прошу у рік, озер, ставків, полів, лісів, степів, ярів і луків ставати нам на допомогу — пильнувати, берегти та берегтися. Щоранку прикладаю до розпечених ран холодні думки. Яка ж сильна й мужня наша Україна! 15 липня . Вони роблять усе, щоб в Україні неможливо було жити. А ми — будемо. Не тому, що ми — вперті. А тому, що це — наше, а не їхнє. Випалити все, винищити до ноги, а тоді прийти й увіткнути палку зі своїм «флаґом» на сплюндро - ваних і непридатних до життя теренах — такти - ка дієва, але підступна й ница. Вона не спрацює на нашій землі. Завдасть нам болю і страждань, знекровить, зморить, висотає радість, але не спрацює... Українці — то вічний ласий шмат, який їм ніколи не урвати. Ми — той самий ка - валок, який стане поперек їхнього імперського горла і вдушить. росії — російська смерть. 27 липня . Тут суперечка розгорілася була: чи війна в Києві відчувається? В однієї жінки помер був чоловік. Немолодий уже. Усе життя вони про - жили душа в душу. На його похоронах сусіди пере - шіптувалися: Люба і сльозинки не зронила — така байдужа стояла, ніякого горя не відчувалося. Люба справді не плакала й не тужила. А просто померла десь за тиждень. Серце не витримало розпуки. Горем не міряються, кажуть мудрі люди. Як і війною. 30 липня . Дочитала «Неймовірна. Ода до ра - дості». І допоки читала, хотілося страшенно, щоб автор Ірен Роздобудько зігнорувала історичні фак - ти і переписала історію. Щоб подружжя Теліг не лишилося навіки у Бабиному Яру і, наприклад, емі - ґрувало в США, Канаду чи ще куди-небудь. Бо вони не заслуговували на смерть. Власне на смерть ні - хто не заслуговує. Усі заслуговують на життя... Ця книжка — про вибір і про мрії. І ще трохи про те, як народні маси байдуже ковтають і пережо - вують надзвичайних людей. І про те, що народні маси — це насправді не абстрактне явище, а зліп - лені до купи долі мільйонів людей, які скорилися обставинам. А могли б лишитися неймовірними та нескореними. Саме тому дуже важливо обстави - нам не коритися, а повертати собі на користь. ...Книжка важка, хоча написана легко, якщо можна написати легко про війну і про смерть. Я не знаю, чи раджу її читати, принаймні зараз. Бо це боляче. Але точно знаю, що таких книжок має бути якомога більше. Правдивих книжок про нашу істо - рію, наших героїв і наше життя. Мені все частіше здається, що читання стає елі - тарною розвагою. Тож долучайтеся до еліти. Бо нам зараз треба доробити те, що не вдалося по - колінням до нас. Ні, не довести, що ми — нація, бо нацією ми були завжди. А нарешті добити ворога, який століттями живиться нашою кров'ю. Україна — неймовірна. Як і Олена Теліга. ВІД РЕДАКЦІЇ Якщо ви бачите у наших публікаціях власні назви, написані з малої букви – це не помилка, а позиція автора/редакції щодо дій держави-терориста й окремих людей і країн, які підтримали повномасштабне вторгнення в Україну.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
