Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2020 WWW. UNWLA.ORG 7 Якщо взяти нашу Церкву в цілому, то є створені програми й окремі структури, які ді - ють в тому керунку — програми підготовки до подружнього життя, «Бути батьком», «Тіло – храм Духа Святого». Цих напрацювань достат - ньо. Питання в тому, як донести це до людей. Візьмемо конкретний приклад сім’ї, де чо ловік б’є жінку. А навколо всі сприймають це як звичну внутрішню проблему сім’ї. Як священник має поводитися в цій ситуації? Я сам є парох. Коли чую про такі випадки, то намагаюсь робити все можливе, щоб при - пинити подібне, зарадити такій біді. Якщо гро - мада є жива, автентична, то вона буде реа - ґ увати пра вильно. Чому суспільство не реаґ ує на такі жахливі ситуації? Тому, що люди не відчу вають за собою права втручатися в чужу сім’ю; бо то сімейна справа, чи вони б’ються, чи миряться. «Муж і жена – одна сатана» — один з багатьох несправедливих уявлень, які, на жаль, передаються від покоління до покоління. У нас ще не вміють правильно реаґ ув ати, щоб допомогти людині – як і чоловікові зрозуміти свої помилки, так і жінці, яка є зранена. А най - гірше дітям, які подвійно терплять насильство. Треба втручатися. Можливо, це перше гасло, що священнику треба доносити до людей. Десь було правильне рішен ня Блаженнішого, щоби при с емінарії була реальна парохія, щоб семінаристи не були відірвані протягом 6 років свого життя від парохії, але бачили, як ми будуємо стосунки з парохіянами, про що з ними говоримо, як вчимо їх сповідатися, як проводимо приємні та неприємні розмови. На жаль, багато наших братів, коли виростали, бачили як священник зосереджується тільки на т.зв. частині літургійного благочестя. А це є мертвість. Бо тоді Церква не навчає направду людей Божої правди, не освячує їх. Це важко назвати Це рквою. Чи в програмі підготовки до подруж - нього життя передбачається навчати май - бутнє подружжя важливості компромісу? Бо традиційно чоловік вважається главою сім’ї і його рішення жінка має виконувати. Нині багато розлучень тому, що не завжди чоловік є «р озумнішою» частиною сім’ї. Якщо він пияк, як можна його слухати? Яка відповідь Церкви на це? Дякувати Богові, наша Церква має кілька дуже гарно напрацьованих сучасних програм підготовки до подружнього життя. Всі, хто хочуть вінчатися в Церкві, мають відвід ати 19 зустрічей (зокрема з психологом, священ ни - ком, лікарем, подружньою парою та юристом). Серед тем розмови є і компроміс, і питання роз - в’язання конфліктів. Тобто, програми є, і вони працюють. Але мусимо дати відповідь, що кіль - кість людей, які вінчаю ться в церкві, дуже ма - ла. Тому, коли я приїхав до Києва з п. Адріаном Буковинським, ми спробували запустити про - граму підготовки до подружнього життя в РАЦСах (відділ реєстрації актів цивільного стану), тобто у світських закладах, куди при - ходить в 10 раз ів більше людей, ніж до Церкви. І держава підтримала цю ініціативу; протягом 3 — 4 років ми програму проводили, поки не змінився уряд і фінансування закрили (за Яну - ковича). Пізніше, через війну, коштів на цю програму не було виділено. Але дякувати Бо - гові, скільки Церква може зі свого боку, ми робимо – маємо курси в Києві та Львові, багато центрів. Коли ми впроваджували обов’язкову перед вінчанням програму підготовки до подружнього життя в Україні, то нам казали, що це буде «похорон» усіх шлюбів у Церк ві. Бо ніхто не захоче 19 разів приходити, слухати якогось лектора, говорити про свої проблеми, але обвінчається в іншій церкві. Але тепер з великою радістю ходять пари, які свідомі у потребі такої підготовки. На жаль, найбільше проблем є в тих, хто на так і курси ходити не хоче... Потрібний комплексний підхід, і держава мала б грати «першу скрипку», а ми б були руками, які забезпечать ці програми. Одним з дуже важливих сучасних ви - кликів для української спільноти є проблема психологічної реабілітації воїнів, які повер - таються з війни на Сході України. Як Церква відгукується на цю проблему? Яка участь Се - мінарії у цьому? Ця проблема зараз є дуже гостра, супер актуальна, бо ми в стані гібридної війни. Маємо частину України, яка живе в реальних бойових діях, і маємо більшу частину України, яка живе звичним життям. І найбільша трудність хлоп - ців, коли вони повертаються з війни, що вони бачать цю розділеність – там є війна, а тут люди сидять в ресторанах, забавляються. Дер - жава ще не готова надати їм необхідну допо - могу в адаптації — не організовано ві дповідної кількості реабілітаційних центрів, не запущено відповідні програми. Тому Церква частково взяла на себе цю місію, бо сітка церковної допомоги організована краще. Звичайно, є про грами подолання посттравматичного син - дрому, і наші семінаристи їздил и на такі курси, щоб в майбутньому могли достукатися до серця
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
