Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
34 WWW.UNWLA.ORG “Н АШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2020 « Діти – се наш дорогий скарб, се наша надія, се – Молода Україна» Олена Пчілка КОВАЛЬ КЛЕПЛЕ, ПОКИ ТЕПЛЕ Оповідання Анатолія Григорука зі збірки «Чим хата багата» Малюнки Валентини Серцової – Мабуть, хтось нашого Мур к а ша зурочив, – сказала Денискові бабуня. – Був таки й лагідний котик ! Миші могли йому вузлики на хвості в’ язати. А тепер, бач, розласився до пташок. По деревах з гілки на гілку стрибає. Пуцьверінків кривдить. – Це йому так не минеться, – сказав, червоніючи від обурення, онук Дениско. Другого дня він прокинувся раніше, ніж завжди. Швиденько вмивс я , одягся, з ’ їв пів тарілки вівсяної каші та почимчикував до колгоспної кузні. Кузня стояла за вигоном у дикому вишняку. Вона була маленька, ско - собочена й чорна від кіптяви. Але там з ранку д о вечора гуготіло в горні полум’ я і лунав веселий передзвін молотків. – Добрий ранок! – привітався Дениско, переступаючи порі г. Коваль дядько Левко, кремезний і нешвидкий у рухах чоловік, тицьнув у жар синє, бо вже схололо , залізко, поклав на ко вадло кліщі, витер пропаленим у кількох місцях фартухом пітне чоло й тільки по тому відповів: – Доброго здоров ’ я й тобі. Чого це так рано встав? – А наш кіт Муркаш до пташок роз - ласився, — кваплив о заходився пояснювати Дениско. – Підкрадеться і ловить. А я хочу на шию йому дзвіночка. Бо з дзвіночком дідька ли сого підк радешся. Дзвіночок що не ступиш – телень - телень! От пташки й уте чуть . – Діло кажеш! – підморгнув дядько Левко. – Сам придумав? – Ні, по телевізору про таке роз казували... А ви мені дзвіночка викуєте? У крамниці їх зараз нема є . А поки тато чи мама у місто поїдуть , Муркаш у сіх горобців і синиць виловить. – Як така рахуба, то доведеться вику вати, – сказав дядько Левко. – Тільки о сь мою роботу попервах упораємо. Гайда, ставай до міха. Василь, що за молотобі йця в мене, до військкомату поїхав. В осени йому в армію. То стажуйся – і я тебе на його місце візьму. – А я хіба зможу? – щиро засумнівався Дениско. – Не святі горщики ліплять, – розгладив вуса дядько Левко. – А ти хлопець бідовий. Думаю, саме враз будеш. Підохочений щедрою похвалою, Дениско дотягся до металевої ручки міха та смикнув її донизу. Проте міх навіть не з ворухнувся. – Ти що, каші мало їв? – блиснув білозубою посмішкою дядько Левко.
Page load link
Go to Top