Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
1 8 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2020 стає для багатьох уособленням доброї волі і янгольського терпіння. Вона часто відвідує публічну бібліотеку, навіть літні канікули проводить у читальному залі. Цікавиться літературою з правових пи тань, зокрема про становище жінок у сус піль стві. Її політичні погляди формуються ще й під впливом угруповання народовольців. Вєтрова втягується у діяльність їхньої під пільної (Лах тинсько ї) дру - кар ні, де друкувалися «Літучі ли стки»... При - родно, коли влітку 1896 - го друкарню прикрили та почалися арешти, «ниточка» при вела до неї, М. Вєтрової. 22 - го грудня у неї на квартирі знай - шли валізу, на биту забороненою літе ратурою. Причетність до ре волюційного руху в царській Росії несла з собою певний ризик. Арештованих у справі друкарні, яких було 30, позасилають потім як не до Сибіру, то у віддалені від столиці місця. Але з Марусею все вийшло інакше. Наприкінці січня її серед інших перевели з буді влі тимчасового утримання до Трубецького бастіону Петропавлівської фортеці, відомої своєю зловісною репутацією. Бастіон був зна - менитий своїм казематом – місцем нечуваних на ті часи тортур, а сама фортеця стояла на кістках тих, хто її будував, зокрема й ук раїнських козаків. Чи знала Маруся, що тут ось такими ж морозними ночами грудня 1724 - го р. зупинилося серце наказного гетьмана Павла Полуботка, а на валу фортеці страчені у 1826 - му р. револю - ціонери - декабристи? Певно, що знала, бо була допитливою й наполе гливою у вивченні тих чи інших наук. Можливо, саме подібні знання додавали їй сил у протистоянні порядкам фортеці. А порядки були далекі від того, щоб вважати їх пристойними. За дівчатами та жінками тут підглядали, говорили непри - стойності й супроводжували їх відпо відною жестикуляцією. Марусю, яка начи талася про права жінок у вільніших державах, це не на жарт обурювало. Вона поскаржилася коменданту фортеці генералу Еллісу на «порядки», про які він, можливо, і не здо гадувався. А через пару днів після цьог о трапилося щось таке, що штовхнуло її на вчинок... Гасом із лампи вона обливає одяг і підпалює себе. Сталося це 8 - го лютого за тодішнім стилем. Обпечена та розчавлена морально, Маруся, помираючи, обмовляється, що над нею вчинялася спроба насилля. Дівчину, яка протягом трьох днів помирала мученицькою смертю, таємно поховали на Преображенському цвинтарі, всіляко нама гаючись приховати від публіки ганьбу. Але шила в мішку не втаїш... Смерть М. Вєтрової поставила Санкт - Пе - тербурґ з ніг на голову: повсюди тільк и й розмов було, що про бідолашну дівчину, яка ось так висловила свій протест проти само державства з його «гнилими» порядками й свавіллям, без - правним і принизливим стано вищем жінки з непривілейованих прошарків суспільства. Про - фесура «Бестужевських» кур сів якийсь час не могла справитися з потря сінням від цієї звістки: «Вєтрова?.. Ця мила розумниця Вєтрова?!.. Га - сом?! Та як же це мог ло статися!» Студентство проводить своє власне розслі дування й дізна - ється багато такого, що за цивілізованими мір - ками різко суперечило гуманному утриманню політичних в’язнів, зокрема «слабкої» статі. Ви - пу скають відповідну листівку і за одну ніч вона роз літається містом. Біля Казанського собору 4 - го березня збирається 6000 протестантів, які вимаг ають відправити панахиду за загиблою, а після відмови рушають на Невський проспект, де їх зупиняє поліція. Тисячу, як не більше, за - триманих під конвоєм провадять до поліцей ської дільниці та беруть на список як небла гонадійних; багатьох висилають за меж і Пе тербурґа. Звістка про М. Вєтрову і її самогубство дісталась Москви, Києва та інших осередків по - літичного життя тодішньої Росії. Так звані «вєт - ровські» демонстрації гарячим подихом обпекли початок весни 1897 - го р. та породили календарну традицію лютн ево - березневих виступів проти самодержавства. Л. Толстой, який особисто знав Марусю, був не на жарт стурбований жахливою подією. Він просить відомого в петербурзькому правочинстві А. Ко ні дізнатися, як усе сталося. Йому повідо м ля ють, що Вєтрову збирали ся випустити на волю (правда, із забороною проживання в Петер бурзі протягом трьох років) і що лікар провів експертизу, але слідів насилля не виявив. Чиновники всіляко старалися відвести вину від в’язничної адміністрації... Ми, мабуть, так ніколи і не знатим емо правду. Однак ми можемо вивільнити ім’я М. Вєтрової із тенет історичного забуття й занести його до пантеону національної пам’яті. Бо це ж, либонь, і для нас написав Б. Грінченко: « Вмерла, вмерла, свята і ясна... О, навчіться ж од неї, навчіться! Хай ця жертва страшна, вогняна Вас до бою веде хай вона, Щоб з тиранами лютими биться !» М. Вєтрова була народжена на українській землі та сформована в її лоні, не пожаліла життя свого заради свобод, які ми тепер маємо, інколи навіть не замислюючись, як вони ді с талися. Як і для «Небесної сотні», її страсною датою є 20 - го лютого – передвістя весни, ка лен дарної і самим Богом для нас висвяченої. Отож, нам про гідне шанування її пам’яті й дбати. Тетяна МакКой , журналіст, членкиня СУА.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
