Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2020 WWW. UNWLA.ORG 1 7 МАРУСЯ ВЄТРОВА, «СВЯТА І ЯСНА»... Курсистка М. Вєтрова. На жаль, її ім’я не закарбоване у всенародній пам’я ті України, як іме на, скажімо, Роксо лани (Насті Лісов сь кої), С. Русової, О. Пе - трусенко, О. Теліги, К. Білокур... Не бачимо її і серед тих постатей буревійної доби, що були визн ані Російською православною церквою «мучениками», як царська сім’я Романових, жор - стоко страчена більшовиками. А жаль... Уродженка Чернігівщини, Маруся (Марія Фе - досіївна) Вєтрова, ставши слухачкою «Бесту - жевських» курсів у Санкт - Петербурзі і влив шись у р еволюційний потік, що був попу лярним серед студентства, зуміла померти так, як до неї не помирав ніхто. Вона облила себе у в’язниці гасом і спалила. Відомий просвітянин Б. Грінченко присвятив їй тоді, у лютому 1897 - го р., вірша, рядки якого не тільки плач уть від болю, а й закликають: «... Ой не плач, моє серце, ой цить! Нехай плачуть маленькії діти! Нам не плакати треба – робить! Краще зовсім на світі не жить, Ніж рабами довічними жити!» М. Вєтрова від самого народження (3 - го січ - ня 1870 - го р.) зазнала утиску: її мати, се лянка з козацького роду, за соціальним ста тусом виявилася не зовсім відповідною парою для батька, повітового нотаріуса Город нян ського повіту Чернігівської губернії, і він на ній не одружився. Маля, однак, росло не тільки без батька, а й без матері: його віддали спочатку няньці - годувальниці, а в п’ятирічному віці – до сирітського притулку в Чернігові. Наглядачка Євфросинія Соколовська, зваживши на при родні здібності дівчинки, влаштує її потім до жіночої гімназії. Марійці пощас тить навчатися у Павла Соловського, адже він, разом зі зна ннями літератури, передавав вихованкам по вагу до людських чеснот, і правдолюбство серед них займало ключові позиції. Не дивно, що дівчинка росла допитливою, її рано стали три вожити пошуки власног о місця в довколишнім світі. Яким чином побороти власну пасивність і не плисти за течією буденщини? І що робити їй далі: дбати тільки про себе чи й про інших? Як стати корисною якійсь гуманній, прогресивній ідеї? З цими думами М. Вєтрова починає і сама вчи телювати у 1889 - му р. – у двокласному на - родному училищі містечка Любеч. Учить дітей грамоті, попутно – людським чеснотам і навіть хор із 17 хлопчиків організовує... І все - таки тут було непросто прижитися дівчині, яка не хотіла плисти за течією. Почалися т руднощі, кон флікти з волосним старшиною, і Маруся, як тільки скресла крига на Дніпрі і почалася навігація, кидає Любеч у пошуках кращої долі. Берегом, до якого її прибило, став мандрівний театр Миколи Садовського. Це була пора, коли в атмосфері суцільної русифікації істинні патріоти української куль - тури вперто несли її в маси. Українофільство було для декого забавою, але для справжніх патріотів українства – способом збереження історико - по - бу тового колориту тодішньої Мало росії. Садов - ський тільки - но ств орив свою трупу і з енту зіа - змом очікував від неї віддачі. На родне ми - стецтво, його глибинна суть, при мно жена талан - том таких, скажімо, постатей, як М. Зань ко - вецька, М. Кропивницький і сам Са довський, приваблювали до таких театрів чи сельну й не - бай дужу авдиторію. Яку саме сценку доручили грати Вєтровій (а основу репертуару складали «Лимерівна» П. Мирного, «Запо ро жець за Дуна - єм» Гулака - Артемовського, «На талка Полтавка» Котляревського, «Украдене щастя» Франка та ін.) – нині важко сказати. Але за п ершої ж появи на сцені Маруся, замість того, щоб заспівати, закриває лице руками і... гірко плаче. Чому це сталося саме на сцені, а не на репетиціях? Що відчувала в цю мить не щасна дівчина? І чому... чому так легко під далась емоціям, коли вирішила стати ак три сою? На це дослідники поки що не знайшли відповіді. А Маруся до театру після «такого» вирішує не повертатися. Вочевидь, рішучість була домінантою її характеру. Але саме вразливість, загострене співчуття до чужого болю роблять її постать привабливою. Опинившись, врешті - решт, у Санкт - Петербурзі у 1894 - му р., вона вступає на так звані «Бестужевські» курси (Вищі жіночі курси; названі на честь першого директора К. Бестужева - Рюміна), а через рік бере на свої плечі ще й безплатне вчителювання в неділь ній школі для робітників Обухівського заводу. Саме тут їй випадає нагода послужити доброму ділу, а саме: вона ходить по домівках робіт ників, виявляє нужденних і збирає гроші для них. Нині, маючи під рукою електронні т ехнології, подібне робиться одним порухом пальця, а тоді це була копітка робота, яка відбирала час і сили. Маруся
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
