Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2020 WWW. UNWLA.ORG 1 7 МАРУСЯ ВЄТРОВА, «СВЯТА І ЯСНА»... Курсистка М. Вєтрова. На жаль, її ім’я не закарбоване у всенародній пам’я ті України, як іме на, скажімо, Роксо лани (Насті Лісов сь кої), С. Русової, О. Пе - трусенко, О. Теліги, К. Білокур... Не бачимо її і серед тих постатей буревійної доби, що були визн ані Російською православною церквою «мучениками», як царська сім’я Романових, жор - стоко страчена більшовиками. А жаль... Уродженка Чернігівщини, Маруся (Марія Фе - досіївна) Вєтрова, ставши слухачкою «Бесту - жевських» курсів у Санкт - Петербурзі і влив шись у р еволюційний потік, що був попу лярним серед студентства, зуміла померти так, як до неї не помирав ніхто. Вона облила себе у в’язниці гасом і спалила. Відомий просвітянин Б. Грінченко присвятив їй тоді, у лютому 1897 - го р., вірша, рядки якого не тільки плач уть від болю, а й закликають: «... Ой не плач, моє серце, ой цить! Нехай плачуть маленькії діти! Нам не плакати треба – робить! Краще зовсім на світі не жить, Ніж рабами довічними жити!» М. Вєтрова від самого народження (3 - го січ - ня 1870 - го р.) зазнала утиску: її мати, се лянка з козацького роду, за соціальним ста тусом виявилася не зовсім відповідною парою для батька, повітового нотаріуса Город нян ського повіту Чернігівської губернії, і він на ній не одружився. Маля, однак, росло не тільки без батька, а й без матері: його віддали спочатку няньці - годувальниці, а в п’ятирічному віці – до сирітського притулку в Чернігові. Наглядачка Євфросинія Соколовська, зваживши на при родні здібності дівчинки, влаштує її потім до жіночої гімназії. Марійці пощас тить навчатися у Павла Соловського, адже він, разом зі зна ннями літератури, передавав вихованкам по вагу до людських чеснот, і правдолюбство серед них займало ключові позиції. Не дивно, що дівчинка росла допитливою, її рано стали три вожити пошуки власног о місця в довколишнім світі. Яким чином побороти власну пасивність і не плисти за течією буденщини? І що робити їй далі: дбати тільки про себе чи й про інших? Як стати корисною якійсь гуманній, прогресивній ідеї? З цими думами М. Вєтрова починає і сама вчи телювати у 1889 - му р. – у двокласному на - родному училищі містечка Любеч. Учить дітей грамоті, попутно – людським чеснотам і навіть хор із 17 хлопчиків організовує... І все - таки тут було непросто прижитися дівчині, яка не хотіла плисти за течією. Почалися т руднощі, кон флікти з волосним старшиною, і Маруся, як тільки скресла крига на Дніпрі і почалася навігація, кидає Любеч у пошуках кращої долі. Берегом, до якого її прибило, став мандрівний театр Миколи Садовського. Це була пора, коли в атмосфері суцільної русифікації істинні патріоти української куль - тури вперто несли її в маси. Українофільство було для декого забавою, але для справжніх патріотів українства – способом збереження історико - по - бу тового колориту тодішньої Мало росії. Садов - ський тільки - но ств орив свою трупу і з енту зіа - змом очікував від неї віддачі. На родне ми - стецтво, його глибинна суть, при мно жена талан - том таких, скажімо, постатей, як М. Зань ко - вецька, М. Кропивницький і сам Са довський, приваблювали до таких театрів чи сельну й не - бай дужу авдиторію. Яку саме сценку доручили грати Вєтровій (а основу репертуару складали «Лимерівна» П. Мирного, «Запо ро жець за Дуна - єм» Гулака - Артемовського, «На талка Полтавка» Котляревського, «Украдене щастя» Франка та ін.) – нині важко сказати. Але за п ершої ж появи на сцені Маруся, замість того, щоб заспівати, закриває лице руками і... гірко плаче. Чому це сталося саме на сцені, а не на репетиціях? Що відчувала в цю мить не щасна дівчина? І чому... чому так легко під далась емоціям, коли вирішила стати ак три сою? На це дослідники поки що не знайшли відповіді. А Маруся до театру після «такого» вирішує не повертатися. Вочевидь, рішучість була домінантою її характеру. Але саме вразливість, загострене співчуття до чужого болю роблять її постать привабливою. Опинившись, врешті - решт, у Санкт - Петербурзі у 1894 - му р., вона вступає на так звані «Бестужевські» курси (Вищі жіночі курси; названі на честь першого директора К. Бестужева - Рюміна), а через рік бере на свої плечі ще й безплатне вчителювання в неділь ній школі для робітників Обухівського заводу. Саме тут їй випадає нагода послужити доброму ділу, а саме: вона ходить по домівках робіт ників, виявляє нужденних і збирає гроші для них. Нині, маючи під рукою електронні т ехнології, подібне робиться одним порухом пальця, а тоді це була копітка робота, яка відбирала час і сили. Маруся
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
