Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 2010 7 МАМИНА ВИШНЯ Кожн ої ве сн и під вікном батьківської хати, що на Вінничині, розцвітають вишні, вкриваючись білосніжним цвітом, ніби весіль - ною фатою. Коли відкриєш вікна, гілки рясним квітом, а потім, в червні, стиглими червоними ягодами заглядають до світлиці. Мрію про вишневий с адок на українській землі моя свята мама пронесла через довгі роки випробувань неволею, біллю та стражда н нями вигнанців з рідної землі. Совіцька сатанинська влада вивезла її ще підлітком разом з хворою матір ’ ю в холодний Сибір. А її батько, мій дідусь, яко го я ніколи не бачила, був вже заарештований і відправлений до каторжного табору на Колиму. За бабусею і мамою кати прийшли вночі, ховаючи під покровом ночі звірині обличчя та злочинні дії. На збори дали дві години. Хвора жінка з дівчинкою - підлітком, перел якані і спро - соння, не могли ніяк зрозуміти, куди і чому їх забирають з рідної хати. Наспіх зав ’ язали в хустки теплий одяг. Перину, подушки, а ще в останню хвилину мама засунула в одяг Шев - ченкового «Кобзаря», що став пізніше реліквією в нашій родині. В Ір кутськ ії привезли пізньою осінню, що дуже ускладнило їх становище, бо зима в Сибіру приходить скоро. Вони не приви кли до сильних морозів та й бракувало теплих речей, щоб захиститися від лютого холоду. Та нікого тут не турбувала доля цих виснажених довгою холодною і голодною дорогою невільників мос - ковської сатрапії. Вони були дармовою робочою силою. Не виживуть ці, – привезуть інш их. Розселивши нещасних на нічліг по різних домівках, їх на другий день після приїзду вдос - віта погнали на роботу. Моїй мамі діс талася праця на зерноскладі. Працювати заставляли по 14 - 15 годин, за зміну треба було лопатою пере - кинути декілька тон зерна. За ними весь час слідкував наглядач, розмовляти та відпочивати не дозволялося, перед відходом з робот и пере - вірялися кишені. Тих, в ко г о знаходили зерно, жорстоко карали. Мама розповідала, що за час роботи зерно сипалос ь в чоботи і, прийшовши ,,додому ” , вони його дбайливо визбирували, перетирали і варили з нього кашу та пекли коржики, рятуючи своє життя від голодної смерті. Я і мій б рат народилися в Сибірі, але наша світла мама передала нам, своїм дітям, невимовну тугу за Україною, синівську любов до рідного народу. Вона заповідала нам пам ’ ятати, де б ми не були, що ми – українці, щоб знали своє коріння, не забували рідну мову і нікол и не зраджували їм. Мама вчила нас основ християнської релігії, любові до Бога, до ближніх, вчила берегти від гріха свої душі. Хоча ми жили під постійним на глядом комендатури під тавром ,, ссильниє бандеровци ” , вдома ми вчились української мови, сп івали укр аїнські пісні, читали ,, Кобзаря ” . Того самого, що мама привезла з України під своїм серцем. Пам ’ ятаю, як кожної неділі в нас збиралися родинами висланці з України, розповідали про свій край, співали українських пісень, з невимовним болем в очах мріяли про повернення на рідну землю. Пісні здебільшого були сумними і вкарбувалися в моє серце сльозою на все життя. Мамина мрія здійснилася. Після повер - нення в Україну побудували хату, посадили вишню під вікном. Вже 16 років як не має з нами нашої світлої мами і бабусі Ганни Олещук, але знову і знову кожної весни під вікном рясно розцвітає мамина вишня... Надія Лемеґа ,,В єднанні духа, як одна родина Любов ’ ю злучені у ланцюгах терпінь У рідний край, з далекої чужини Віддаймо нашим страдницям поклін... ” – Л. Мурович
Page load link
Go to Top