Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
АННА ШОТ Відходять у далекі засвіти одна за одною наші посестри, членки 1-го Відділу Союзу Укра їнок Америки. Ось ще одна з них... Анна Шот народилася 6 січ ня 1924 року в селі Гвізд на При карпатті. Воєнна хуртовина загна ла її з Карпат до Америки. Тут вона зустріла свою долю Пилипа Шота. Спливали роки на чужині, тяжко працювали обоє, разом ви ховали і виростили шестеро дітей, Легко сказати шестеро дітей - але це справжній подвиг жінки великої трудівниці. Любляча матір і бабуся Анна Шот раділа кожному своєму онукові. Приїзжавши до Нью- Йорку, вона продовжувала відвідувати Богослу жіння в церкві св. Юра, самовіддано, не рахую чись із часом і здоров’ям, працювала в церков ній їдальні “Стріча”. Приятелі Анни згадують, що вона любила життя і людей, відвідувала концерти і забави. А ще Анна Шот дуже любила Україну і цю любов прищепила своїм дітям, які добре засвоїли ма теринську науку бути чесними і працьовитими в житті, творити добро. У цьому їхня мати була особистим прикладом, тому так щедро відгуку валася на збірки людям, що потребували допо моги в Україні, допомагала своїй родині, кіль каразово відвідувала рідну землю, а також опі кувалася родиною, яка приїхала до Америки останніми роками. Хвороба докучала їй, але вона не скаржи лася... тільки терпіла. Скромна, задумлива, з приємним усміхом, небагатослівна, Анна Шот була людиною діла. Дуже тепло і гарно говорив про неї парох церкви св. Юра о. Бернард Панчук, прощаючи в далеку дорогу, краще не скажеш... Не хочеться вірити, що Анна вже не прийде на сходини нашого Відділу і, як щороку, не буде брати участи у весняному українському фестивалі. Коли її діти, чотири сини Ярослав, Мирон, Зенон і Пилип та дві дочки Ольга і Анна разом з 10 онуками востаннє стали коло домовини, про щаючи свою найдорожчу маму і бабусю, присутні переконалися ще раз яких гарних дітей замість себе залишила Анна українській громаді в Амери ці. Це її і наше усіх багатство, неоціненний скарб. То ж нехай назавжди її щира материнська любов зігріває дітей і онуків, відтепер вона стала їх провідною зіркою на все життя. А вічна пам’ять про неї в серцях її дітей і нас, союзянок 1-го Відділу, та виконання материнсь ких заповітів її дітьми нехай бу дуть нев’янучими квітами у яскра вий вінок любові. Відтепер матір ближче до Всевишнього буде про сити про благословення родини. Хай з рідних Карпат долинає до неї шум швидкоплинної Бистриці та гірських зелених смерек, які так часто снились їй. Хай буде легкою її гостинна американська земля. Вічна їй пам’ять посеред нас та царство небесне. Ольга Кузишин, пресова референтка Відділу. МАРУСЯ АДАМОВИЧ 30 березня ц. р. 33-й Відділ попрощався з Марусею Адамович, яка понад 50 років була членкою Союзу Українок Америки. Маруся народилася 28 грудня 1923 р. у високопатріотичній родині Корнія і Софії Гала- тів на Полтавщині. Там закінчила сільську шко лу, мріяла стати медсестрою. Обставини того часу перешкодили цьому - батька засудили на 10 років примусових робіт і вся родина виїхала на далеку Північ до Архангельська. їм пощас тило втекти завдяки підроблених документів при допомозі знайомого співв’язня. Тимчасово посе лилися в Криму, там родина перебула жахливі роки голодомору, Маруся все життя пам’ятала, як була опухлою від голоду. До рідної Веремі- ївки повернулися вже пізніше, але ненадовго. Доля людини у той час великою мірою залежала від обставин. Воєнне лихоліття забрало життя Марусиного брата, а сестру вивезли на роботу до Німеччини, де вона й померла. З наступом більшовицької навали Маруся з бать ком 1943 року виїхала до Німеччини, де перебу вали у переселенчому таборі у Новому Ульмі над Дунаєм. Саме там познайомилася Маруся з Олександром Адамовичем, одружилися у 1947 p., згодом народилася дочка Люба. Через 2 роки їм вдалося приїхати до Америки, замешкали у Клівленді.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
