Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Леонід КУЦЕНКО спиться , отамане ..." Сталося так, що першими рядками поезій Євгена Маланюка, які мені довелося прочитати далекого вже 1989 року, були ось ці: „А десь вона - не знаю чим! - живе: / Архангород, Си нюха, Скаліве, / Торговиця... І над розлогим сте пом .... Тоді я вперше відкривав для себе не тільки найвидатнішого українського письмен ника XX століття, але й несподівано довідався, що маю в його особі талановитого земляка. Звід тоді кожна нова зустріч з малою батьківщиною поета, вже підсвідомо викрешувала з пам’яті рядки з цитованої щойно поеми „Голоси землі”: Нема на світі інших Батьківщин Понад одну, що є - наказ і чин. Нема землі коханої так палко, Як та, що в ній, що не верства, то - балка, А там - байрак, а там - горби могил І хмари велетні, і синій небосхил1. Проте, віднедавна поетів Архангород, су сідня - через річку Синюху - Торговиця, асоцію ються мені не стільки із наведеними вже ряд ками, стільки з Маланюковою ж поезією „Сим вол”, що нею розпочиналася січнева книга львів ського „Вісника” за 1938 рік. Твором, що в нім мистець побачив Україну в образі застиглої в мармурі самофракійської богині перемоги Ніки, яка на довгому шляху від античності десь загу била голову: З одірваною головою, Безумна і посмертно біла, Вона несе над полем бою Своє сліпе й крилате тіло. Але в руках, у тьму простертих, В несамовитій силі руху - Така страшна погорда смерті, Таке сліпуче сяйво духа2. Згадуються й перейняті болем розмірко вування над цим твором Богдана Романенчука, який по двох роках після смерті поета писав: „Поетичний символ... Еллади-України Маланюк 1 Маланюк Євген. Поезії. - Нью-Йорк, 1954. - С. 146-147. 2 Маланюк Євген. Поезії. - Львів, 1992. - Є. бачив у постаті античної статуї Ніке з Самот- ракії, яка збереглася до наших часів, але без голови. Такою бачив він і Україну - прекрасну в своєму русі вперед, сповнену пориву, але без голови. Нашим і наших нащадків завданням - дати цим сліпим стихійним силам напрям і ціль, дати безголовій Україні голову, оформити без край і безформність простору. Це може зробити лише своя власна дер жава. Шлях до неї, одначе, надзвичайно важкий і кривавий, але єдиний, і Маланюк - ,шляхів кривавих апостол’ - сам ішов тим шляхом і тягнув нарід за собою”3. Справді, напрочуд точний образ-символ знайшовся Євгенові Маланюку. На жаль, навіть власна держава через оті кілька століть „безго лової” України не в силах і досі „оформити безкрай і безформність простору”. Нашому без голів’ю, що грозить стати фатальною менталь ною рисою нашого народу, прикладів несть числа в її багатовіковій історії, включно із останніми подіями в парламенті. Мені ж саме час сказати, що ж змусило мене згадати Маланюкову поезію „Символ” на його батьківщині. Відповідь на перший погляд може видатися несподіваною, бо ж йтиметься про відкриття у Торговиці пам’ятника кошовому отаману Івану Сіркові, який певний час мав у містечку свою резиденцію. Свято відкриття було урочисте і пишне, а мені якось відразу згадався грудневий вечір майже двадцятилітньої давнос ті. У Кіровограді в гостях у студентів філологів був всесвітньо відомий археолог, що відкрив сві тові знамениту скіфську пектораль, й україн ський поет Борис Мозолевський. Десь на завер шення виступу він розповів про драматичну долю Сіркової могили, про те, що після пере несення його праху, з могили була вилучена голова, яка десятиліттями лежала у московських сейфах, а потім вже й в українських. А на завершення зустрічі прочитав поезію „На могилі Сірка”, яка не залишила байдужих в аудиторії, 3 Романенчук Богдан. Євген Маланюк - „кри вавих шляхів апостол” // Євген Маланюк. В 15-річчя з дня смерти. Упор. Оксана Керч. - Філадельфія, 1983. -Є . 61-62. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
