Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
проведення конференцій, коли Академія ще не мала свого власного будинку. Не сказано, що свої скрупульозні звіти вона розсилала не тільки до відповідних установ в Америці, але й до Европи. Це все так звана “чорна робота”, кропітка й невдячна, але доконечна для доброго функціонування такої установи, як Академія. У Любові Дражевської неабиякий хист жур наліста, адже журналістика була однією з її улюб лених вибраних професій. У споминах вона згадує: “з шкільних років хотіла бути журналісткою, була активна в літстудії, працювала в шкільних газетах і журналах”, потім вона вчилася на літературному факультеті Харківського Інституту Народної Освіти і щойно згодом перейшла на геологію (як вона пояснює “тоді був час масової втечі інтелігенції з поля гуманітарних наук”). Проте вже в еміґрації, в Німеччині, вона знов повертається до журналістики й перекладацької праці. Цей досвід і її журналістичні здібності стали їй в пригоді, коли вона стала пре совим референтом Академії, хоч, звичайно, її писання не обмежувалися потребами Академії. Ось, як пише про Любов Артемівну редактор журналу “Родовід”, де у 1997 році було розпочато нову рубрику “Ми і епоха” і де вперше з’явилися її спогади. Любов Артемівна Дражевська пережила дві світові війни, революцію та громадянське лихоліття, колективізацію, голодомор, загибель батька Артема Дражевського й ув’язнення в ГУЛАГ’у чоловіка Юрія Лавріненка. Пройшла складний шлях втікачки зі сталінського Харкова до Нью-Йорка і засвідчила пережите, спостережене та почуте у безлічі дописів, скриптів для радіо, журнальних і газетних статей тощо. Юрій Шевельов назвав Любов Артемівну “многолітнім літописцем Академії”. І не тільки Академії. Ця мужня самовіддана громадянка - літописець нашої доби. Всі публікації Любові Дражевської та її спомини, зібрані в одну книгу, становили б великий інтерес для дослідників XX століття. Коли йдеться про історію засновання УВАН в Америці, про її членів, про перебіг засідань та конференції, то Дражевська все це занотовувала й тримала в своїй пам’яті - імена, дати, де хто що говорив. Коли читаєш її допис в “Нових днях” (за квітень і травень 1960 р.) під назвою “Десять років праці Української Вільної Академії Наук у Сполучених Штатах”, то тільки дивуєшся, як це все добре документоване й підсумоване. Цей допис має такі підрозділи: “Ті, що відійшли у вічність”, “Трохи історії” (це “трохи” забирає дві сторінки), “Видавнича діяльність”, “Наукові конференції Академії-”, “Доповіді українських учених: членів-кореспондентів УВАН у США, наукових співробітників і гостей”, “Доповіді дійсних членів УВАН у США”, “Співпраця УВАН у США з ученими інших національностей”, “Вивчення історії українсько-жидівських взаємин”, “Юрій Володимирович Шевельов - президент УВАН у США”, “Будні Академії” і, насамкінець, навіть “Фінанси”. Цей перелік, думаю, засвідчує, яким справжнім “літописцем” УВАН була Дражевська, яким по-науковому точним і самовідданим співробітником. Справді-бо, такі співробітники є на вагу золота, і я від імени Академії складаю тут Любові Артемівні Дражевській щиросерду подяку. Портрет не буде повний без згадки про неї як людину. Отже, хочу тут навести бодай один приклад з її праці в Патерсонському музеї як куратора мінералогії. Даю слово самій Любові Артемівні: Рідко мій робочий день проходить без того, щоб не прийшли шукачі мінералів з предметами своєї пристрасте: прохають допомогти їм визначити мінерали, питають порад - що читати, куди поїхати збирати мінерали. Серед колекціонерів у мене є тепер справжні друзі, які допомагають у праці Музею і дарують мінерали для Музею і для того, щоб роздавати колекціонерам-початківцям. Мій досвід показує, що збирання мінералів і полірування півдорогоцінного та орнаментального каміння захоплює людей і дає їм життєві інтереси. Я навіть можу похвалитися, що одне подружжя одностайно сказало мені, що я змінила їм життя, зацікавивши їх шуканням мінералів. Раніше вони не знали, що їм робити в суботи й неділі... Це, звичайно, може здатися як дрібничка, але я особисто спостерігала, як Любов Артемівна ставиться до людей, як їм допомагає. Тут ще раз хочу дати слово редакторові журналу “Родовід”, тільки трохи його зредагувавши: На еміґрації Любов Артемівна завжди щось редагувала чи допомагала якійсь українській устано ві... вона опікувалася - і далі опікується - немічними, літніми, немаєтними земляками... увесь час когось кудись влаштовувала, возила на своєму крихітному старенькому авто. Любов Артемівна знала всі і вся. І от сьогодні ми, ті що її знаємо, хочемо їй сказати, що глибоко її шануємо й любимо. Ася Гумецька. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top