Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
італійське. Саме в Італії, батьківщині європейського гуманізму, очевидно, можна говорити про глибинну гуманістичну традицію ставлення до інших культур, засновану на цікавості й повазі до іншого. Візьмімо для прикладу той самий Де партамент славістики Римського університету, де створено катедру україністики. Директор Депар таменту, Маріо Капальдо, разом зі своїми колегами поставив питання про, так би мовити, ґльобальну славістику. Відтак з минулого року Департамент презентує всі слав’янські мови та літератури. За майже десять років роботи в Італії я пересвідчилась: справа не лише в коштах і в інших “прагматичних” факторах. Справа в добрій волі, в сучасному мисленні, в моральній основі фахових орієнтацій. Ви видали 1998 року надзвичайну працю про українську літературну цивілізацію італій ською мовою. Вірю, що вона посяде в славістиці важливе місце. Розкажіть про цю працю, про труднощі її написання та особливо видання. Знаю, що з Німеччини прийде серйозна рецензія восени. Які маєте відгуки в Італії, в Україні? У цій праці я виходила з проблеми зовнішньої рецепції України в цілому, а насамперед у Европі та загалом на Заході. Тому дослідження будується на двох основних засадах. З одного боку, відтворює тисячолітній континуум української літератури від давнини до сучасности. З другого боку, розглядає історію і культуру України як інтегральну частину європейської цивілізації. Українська цивілізація, досліджена в основних своїх вимірах - від історико-політичного до філософсько- літературного, - в результаті постає як цивілізація діялогу і як невід’ємний протагоніст європейської історії. Власне, саме подібний цивілізаційний підхід дав змогу виявити переємність посередницької функції, а відтак і центральність України в процесі зустрічі (і зіткнення) між гуманістичним Заходом та православним Сходом. Робота, разом з друком, тривала в цілому чотири роки. Рецензій було досить багато. Серед авторів рецензій поширювального характеру в центральній італійській пресі хочу згадати відомого письменника Валеріо Маґреллі, монсиньйора Джованні Скарабеллі, який відіграє нині значну ролю в консолідації зв’язків між Італією та Україною, україніста Луки Кальві. Серед ґрунтовних наукових рецензій назву дві: в Італії це рецензія проф. Джованни Броджі, яка невдовзі вийде друком в римському журналі “Russica Romana”, а в Україні - рецензія проф. Дмитра Наливайка (“Слово і Час”, 1999 p., ч. 12). Знаю також про рецензію проф. Ганса Роте, якого давно і безконечно шаную. Його рецензія має вийти в римському часописі “Ricerche slavistiche”. Здається, готується рецензія у Франції. Щодо видавничих проблем, то це, на жаль, аспект прикрий. Всім відомо, що жодне наукове видання не лише на Заході, а вже і в самій Україні не друкується без спонсорування. Пошук спонсора був непростий. Нарешті, дуже шляхетно озвався до мене один з фундаторів канадської Ліги українських меценатів, чиє ім’я стоїть на книжці, і почав фінансувати видання. Я вдячна цій людині за серйозність і відповідальність у ставленні до взятих на себе зобов’язань. Однак, на жаль, згодом у спонсора виникли фінансові проблеми, і він, без жодних пояснень, припинив спонсорування. Ця ситуація для мене є емблематична, тому що вона виходить далеко за межі моїх особистих проблем. Підкреслю всього лише один аспект: друк цієї книжки відкрив шлях до одного з найпрести- жніших в Італії наукових видавництв. Розголос і активний продаж книжки переконав видавництво в тому, що інтерес до української проблематики існує на різних професійних рівнях, і не лише серед філологів-славістів та істориків, а серед письмен ників, журналістів, викладачів ліцеїв тощо. І якби не цей “default”, ми би могли розраховувати на друк у цьому Видавництві інших - старих і нових - досліджень з українознавства в широкому спектрі. Тепер же двері цього Видавництва будуть закриті для українознавства - завдяки, власне, українській стороні. Вже не кажучи про те, що коли я звернулася до одного з фундаторів Ліги українських меценатів з проханням всього лише поради, отримала у відповідь брутальну філіппіку щодо... самого видавництва, яке нібито хоче “видерти гроші” (цитата) у спонсора. Замість того, щоб подивуватися рішучості Ви давництва надрукувати спеціялізовану книжку на 1100 сторінок про цілком загадкову Україну, яка не так давно на сторінках однієї провінційної газети фігурувала як “частина азіятської Росії”. Тому для мене послання від Ліґи - це послання з якоїсь гротескової “країни навпаки”, як сказав би Василь Симоненко. Які у Вас зв’язки з україністами поза Україною? Маю на увазі США, Канаду та інші країни. В ці останні роки книжка поглинула весь мій час, тому мої контакти були доривчі. У кожному разі мені доводилося співпрацювати на рівні конференцій, статей, організаційних імпрез тощо з проф. Ярос лавом Пеленським, проф. Ігорем Шевченком, проф. Мирославом Лабунькою з США, з проф. Орестом Субтельним, проф. Ярославом Розумним з Канади, з проф. Богданом Осадчуком, проф. Леонідом Руд- ницьким (до речі, Пан Мирослав і Пан Леонід люб’язно згодилися бути опонентами на нещо давньому захисті моєї докторської дисертації), з проф. Алоїсом Вольданом з Австрії. Це лише кілька
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
