Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
ПАРАСКЕВІЯ ЗАВЕРТАЙЛО-ТУРКАЛО Дорога моя сестро! Мені сьогодні дуже тяжко прощатися з тобою від усієї родини, та ніхто краще за нас не знає про твій нелегкий життєвий шлях, який, напевно, спричинився до цієї ранньої розлуки. Коли до нашої свідомосте дійшло, що найдорожча наша мати, дружина, сестра, тітка та бабуся Параска критично хвора, ми були при голомшені болем і розпукою. Лише вона одна лишилася спокійною: потішала нас тим, що саме тепер настав її час, додаючи до цього: “я мала добре життя!” Так вона говорила друзям, а їх було багато. Передумуючи життєвий шлях, я пробувала знайти нитку щастя яка б пов’язувала її добре життя. Народилася в часи гоніння і переслідувань нашого роду і народу, саме під Покрову 1937 року, в селі Кисилівка на Сумщині. Наші батьки Степан та Євдокія Бойки втекли з Полтавщини, після звіль нення матері з п’ятирічного ув’язнення за чотири кукурудзяні качани, що знайшли на лавці, тридцять третього року, в час, коли четверо наших братів і сестер пухли з голоду. Дочці дали ім’я Параскевії, в пам’ять маминої подружки, яка вмерла з голоду. Вичерпаній фізично і душевно матері, як ворогові народу, загрожувало 10-літнє ув’язнення в час її вагітносте Параскою, але знайшлася відважна і чесна людина, яка врятувала її. Німецьку окупацію та тортури над матір’ю більшовицькими партизанами Параска згадає 40 років пізніше розпачливим вибухом страху та болю. Світлі промені її дитинства - це ласкава опіка старшого брата Федора, мандри по селі триколкою і вперше почутий церковний спів. Оце і все. Восени 1943 р. - виселення втікачів з Охтирки на роботу до Німеччини. Після Другої світової війни, для спасіння від примусової репатріяції “на родіну”, наша сім’я переховувалася в польському таборі і тут вперше 8-літня Параска стала “бизнесменкою” - продаючи оселедці та яблука, щоб допомогти родині. На виклик дядька Євгена Храпача наша родина 1950 р. виїжджає із українського табору Фалькенберґ до Франції. Парасці минуло 13 років. Можливість вчитися в народній школі обривається, бо наука в ній тільки до 14 років. Тож підлітком їде до Ґренобля (північно-східна Франція), вивчає мову, працює, щоб оплатити своє навчання, проектує жіночий одяг. У Ґреноблі вона перебувала аж до виїзду до США 1956 р. Перед виїздом отримала перший лист з України (одинадцять років після війни) зі страшною вісткою про загибель брата Федора під Сталінградом. У Чікаґо Параска зустріла свого судженого - Данила Завертайла і за рік вони одружилися. Виховали троє діточок: Юрка, Орисю і Ларису. Материнство Параска сприймала як найбільше чудо і щастя. Разом з чоловіком працювала для розвитку молодіжної організації Об’єднання Української Де мократичної Молоді. Життя принесло Парасці несподівані удари. Упродовж тьох років помер батько, чоловік Данило і мати. Парасці - 44 роки, вона кидається у вир житття - розвиває своє підприємство, виховує дітей, допомагає їм здобути вищу освіту. Рівночасно співпрацює з різними комітетами, особливо в ділянці придбання фінансів для цілей, в які гаряче вірить. Стає ініціятором і скарбником Чікаґського Комітету побудови пам’ятника Василеві Липківському в Бавнд-Бруці, скарбником Фонду ім. Митрополита Василя Липківського, Комітету допомоги переслу- хань Конгресом США справи голоду 33 року в Україні, Комітету для добудови бібліотеки Симона Петлюри в Парижі та багатьох інших товариств. Доля зводить її з Зіновієм Туркалом, і подружжя спільно працює для самостійної України. Як члени Православного Товариства св. Андрія вони допомагають семінаристам УПЦ-КП та іншим студентам і сиротам. Параска очолює референтуру суспільної опіки 29-го Відділу СУА в Чікаґо. Все пережите не заламало Парасчину віру в життя, - навпаки, вона відзначалася своїм опти мізмом, спонтанністю почувань до людей, краси, і своїм козацьким духом непокори й спротиву до неправди. Велику радість знаходила у подружжі, дітях і онуках. Вона дихала і жила Україною. Як зразкова донька, матір, дружина і громадянка, була повноцінною людиною, тож і прожила добре життя. Ми з Тобою не прощаємося навіки, бо Твій дух завжди буде поміж нас. Хай Господь Бог оселить Тебе там, де всі праведники спочивають. Нехай Тобі снить ся щаслива, квітуча Україна і широкі полтавські поля. У глибокому смутку залишилися чоловік, діти, внуки, сестра з сім’єю та родина в Америці й Україні. Світла їй пам’ять! Галина Грушецька
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
