Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
ЖІНОЧІ ПОРТРЕТИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ ЛЮДМИЛА СМОЛЯР ГАННА БАРВІНОК - співець жіночої долі, праматір жіночої літератури. Заклик до свободи почувань жінки, виго лошений в XIX столітті французькою письменницею Жорж Санд, ніде не мав такого успіху, як в Україні. Жорж Санд, адвокат жіночих прав, вперше прого лосила права серця й права почування. Письменниці тих часів Надія Хвощинська (1825-1889), Юлія Жадовська (1824-1883), Олександра Шабельська (1849 - рік смерті невідомий), які писали вже й українською, відчули зв’язок високих проблем з приземленою дійсністю свого часу і намагання боротися з нею. Літературна діяльність була однією з перших галузей, в якій визначились жінки. Своїм пером вони боролися за права людини і через літературу прагнули вплинути на духовне відро дження українського жіноцтва. Історично обґрун тований протест проти безправ’я і приниження особистости жінки, прагнення до кращих форм життя, волі та незалежносте знаходили відображення в моральних орієнтирах, поведінці жінок-письмен- ниць, їх прагненні до суспільно-корисної праці. Літе ратурна діяльність була самовираженням, формою самосвідомосте жінок 30-40 років XIX століття. До найталановитіших представниць жорж- сандівського напрямку кінця 40-50-их років, слід залічити талановиту письменницю з України Анасгасію Марченко (1830-1880). Її творчість, на жаль, зовсім невідомі нашій громаді, хоча саме Анастасія Марченко, як і Жорж Санд, виступила в літературі з їдеєю жіночих прав, жіночих почувань, жіночої рівносте, а її твори з великим успіхом друку валися у тогочасних виданнях. Героїні Марченко свідомі, мислячі, самодостатні, вони не бояться жит тєвих труднощів і вчаться гідно поборювати їх. У 60-их роках на літературний шлях виходять одночасно дві визначні письменниці - Ганна Барвінок та Марко Вовчок. Завдяки жінкам- шістдесятницям жіноча проблематика пролунала в українській літературі в новому ракурсі. Олександра Куліш (Ганна Барвінок) була донькою чернігівського землевласника Білозерського. Народилася вона на батьківському хуторі під Борзною - Мотронівці. Батько колись вчився в київській академії і був освіченою людиною. Мати, що походила з козацького роду, кохалась в українській мові, в українських піснях, любила читати. У своїх звичках, побуті родина дуже близько стояла до селянського життя. Від матері Олександра перейняла вміння щиро підходити до простих людей та викликати їх довір’я. Ще в дитинстві Олександра втратила батька і мати сама дбала про освіту та виховання дочок. До 14 років навчалася у приватному пансіоні Козакової, а потім разом з матір’ю вела господарство. Ця праця ставила її у близькі стосунки з народом; в розмовах з жінками вона вслухалася у гарну народну мову, вивчала селянське життя. Ця наука пізніше стала в пригоді на її літературному шляху. І ось на хутір Мотронівку доля приводить Пантелеймона Куліша. Він приїздить на літні вакації з Білозерським - братом Олександри - редактором першого українського журналу “Основа”. Кулішеві подобається тихий хутір, гостинна родина, життя, пройняте українським духом. Він пише там свій твір “Чорна рада”. Має навіть свою кімнату в гостинній хаті Білозерських і поволі закохується в Олександру. Покохала й вона його, та знала, що мати, хоч і шанує Куліша, не дасть згоди на їх одруження, а тому тримала себе дуже стриманно. Але сам Куліш через брата Олександри добре знав, що вона його кохає і одного разу зважився просити у пані Білозерської руки її доньки. Мати суворо сказала, що Олександра вільна але що вона сама не бажає зближення з ним. Гордий Куліш сміло їй у цьому заперечив. Глузуючи з його самовпевненосте, мати покликала доньку й запитала: "От Пантелеймон Олександрович запевняє мене, що ти його кохаєш?” “Так, я кохаю Пан телеймона Олександровича”, - твердо відповіла мо лода панночка. Але й після визнання доньки пані Білозерська повторила, що вона свою доньку за Куліша не віддасть. Кажуть, що письменник, заховавшись у своїй кімнаті після цієї розмови, довго та гірко сумував і ранком другого дня виїхав з Мотронівки. Та не така була Олександра, щоб забути свого коханого. Добра, тиха дівчина, виявила тут усю свою тверду вдачу й сказала матері, що вона не піде проти маминої волі, але й за нікого іншого не піде заміж. 1846 р. уряд вислав П. Куліша за кордон для вивчення слов’янських мов. Перед виїздом він заїхав в Мотронівку та знову прохав Білозерську віддати йому доньку. На цей раз вона згодилася, бо гадала, що ця поїздка свідчить про поліпшення матеріяль- ного стану молодого. 22 січня 1847 року Олександра стала дру жиною Куліша, а Тарас Шевченко був на вінчанні за Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
