Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
імен. Добрі стосунки мене пов’язують з рядом польських та французьких науковців. Вважаю важливим напрямком співпрацю з проф. Вольфом Московичем з Єрусалиму: розбудова українознавства в такій країні, як Ізраїль, на мою думку, мала б бути одним із стратегічних пріоритетів нашої науки. І в особі Московича ми маємо не лише блискучого україніста і славіста широкого профілю, а й власне політично мислячу сучасну людину. Маю враження, що для американського укра їнознавства європейське українознавство є цілком неактуальне. На жаль, не називаючи імен, мушу сказати, що мені довелося вже не раз зіткнутися з цим явищем. Звичайно, європейське українознавство по рівняно з українознавством США й Канади на сьогодні диспонує меншими потужностями. Але на те є історичні причини, від яких сьогодні, нарешті, ми маємо шанс звільнитися. Подібний науковий ізоляціонізм американ- сько-канадської україністики - це велика стратегічна помилка. Дозволю собі наголосити на вкрай важливій проблемі, яка не просто недооцінена сьогодні, а й взагалі ще фактично не поставлена, незважаючи на кардинальну її вагу. Українська діяспора в Европі нечисельна, отже, розбудова українознавства тут не може розраховувати на “внутрішню” підтримку, ні інституційну, ні фінансову. Адже українські установи на американському континенті здебільшого функціо нують за рахунок фондів, зібраних діяспорою. В Европі відбувається процес фактично прямо протилежний і відтак по-своєму складніший. Йдеться про зорганізування українознавства з боку державних структур самих західних країн, тобто фактично про визнання з боку цих країн об’єктивної ваги наукової матерії. Саме в Західній Европі ця брама відкривається і взагалі вперше. До речі, цей процес починається допіру тепер також і тому, що лише в останній період з’явилася можливість “деполітизації” українознавчої науки. Ця дисципліна повільно виходить із сфери ідеологічних “лівих” та “правих” маніпуляцій і, нарешті, завойовує собі свободу розвитку на основі різних методологій, різних інтерпретативних традицій. Ось тому це є також процес, який здатен вивести українознавство із стану гетто, об’єктивізувати його в історично органічному для України, тобто європейському, контексті. Лише тоді, коли українознавством повноцінно і систематично займатиметься західна наука дисципліна набуде необхідної об’єктивної ваги і комунікативної сили. Пані Оксано, Ви також належите до укра їнської літератури як поет, прозаїк. Що плянуєте видати найближчим часом? Чи при такому обсязі наукової праці та труднощах її організації Ви маєте можливість продовжувати цю творчу га лузь? Скільки б часу не займала наукова і універ ситетська робота, я постійно пишу. В найближчі два роки пляную надрукувати чотири книжки прози: книгу коротких новель “Новелі-flash”, збірку новель “Координати болю” і два романи, назви яких я поки що не можу сказати, оскільки ці речі ще не “звіль нилися” від мене, а я - від них. Готую до друку також книжку віршів. Крім того, працюю над двома куль турологічними книжками, які мене дуже цікавлять. На мою думку, Ви належите до найактив ніших молодих сил україністики. Які перспективи вона має поза Україною? З ким Ви співпрацюєте, на кого покладаєте надії? Як можна допомогти українським культурним здобуткам минулого і сучасного дійти до освіченого чужоземного чи тача, виправити хибні уявлення про Україну? З Вашого погляду, якою мала б бути стратегія поширення українознавства за кордоном? На сьогодні розвиток україністики за кордоном - це насамперед процес. Відтак у ньому є багато невідомих. З одного боку, мусимо реалістично бачити об’єктивні труднощі. Але, з другого боку, саме цей історичний момент є вкрай сприятливий для нових ініціятив і форм співпраці. Сьогодні ми знаємо цілий ряд представників інтелектуальної славістичної еліти Заходу, які підходять до українознавчої проблематики з суто фаховими критеріями, без упереджень, керовані суб’єктивним зацікавленням. Звичайно, корекція хибних, застарілих, стереотипних уявлень про Україну ще довго буде процесом складним, а часом і конфліктним. Піраміда стереотипів - без перебільшення грандіозна, а буду валася вона не один рік і навіть не одне десятиліття, а століттями. Демонтаж цієї надзвичайно складної системи стереотипів можливий, але за певних умов. Звичайно, умовою sine qua non для можливосте цього демонтажу має бути відкритість до діялогу з нашими науковими партнерами. Тому величезна відповідаль ність лежить на українських вчених, як з “мате рикової” України, так і з діяспори. Щодо стратегії розбудови укранознавства на Заході, то вона має, на мою думку, три основні аспекти. 1. Перший аспект - практичний: інституцій- ний і видавничий. Йдеться передусім, про створення катедр українознавства у провідних університетах Европи і на цілому Заході. Для західних вчених особ ливо цікава перспектива україністики як комплексної дисципліни, що збагачує і динамізує насамперед польоністику і русистику, розвиваючи справді ще практично не освоєні великі компаративні “поля”. 2. Другий аспект стосується професійного формування. В цьому пляні необхідно подолати академічне “гетто” дисципліни, розімкнути його на актуальності сьогоднішнього дня. Фаховий профіль українознавця має бути гнучкий і багатогранний. З Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top