Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
боярина та тішився щасливою парою. На весіллі, як пише Софія Русова, Шевченко був дуже веселий, і жартуючи, усе іспитував в українській мові сестер Олександри. Його запитали, чому він не іспитує самої молодої, і Шевченко відповів: “Я не іспитую її тому, що вона - майбутня Кулішева дружина, а він не одружився б з нею, коли б вона не склала іспиту з рідного слова...” Сам Куліш так вихваляв свою молоду в одному листі: “Гарна і розумна в мене жінка. Знає добре нашу історію, а пісні так співає, що аж серце радіє” (Русова С. Наші визначні жінки. - Вінніпег, 1945.-С.26). Але не довго світило молодим щастя. Доїхали вони тільки до Варшави, тут заарештували П. Куліша через відому історію Кирило-Методіївського братства і повезли до Петербурга. Як не вмовляли Олександру повернутися додому - вона не згодилася, поїхала за своїм чоловіком, за ним поїхала і на заслання. У вигнанні вона запалювала йому вогонь, ділила з ним гіркий хліб і через все своє життя додержала святий принцип шлюбу: “Де будеш ти, Кай, там буду і я, Кая”. Щоправда, був такий час у їхньому житті, коли доводилося жити нарізно, Куліш захоплювався різними жінками, але скоро серце його линуло до дружини, яка тим часом займалася господарством, щоб добути грошей для свого чоловіка. І Куліш це цінував. Він пише їй: “Саша, да благословен буде день нашого знакомства. Много горя іспитав я від свого неблагорозумія, але душа моя задоволена свідомістю, що мене любила й любить така гарна, шляхотна жінка”. А в листі до одного свого приятеля він каже: “Без цієї особи не можу ніде жити, хоча б у самому раю. Без Олександри Михайлівни книжка моя не була б написана. Увесь життєвий клопіт взяла вона на себе, бережучи мій спокій, мій час, моє здоров’я. Жадна жінка не могла б стільки зробити для письменника, і разом з тим вона ще знаходить час писати свої власні оповідання”. Це було духовне подружжя. Світом Олек сандри стала праця її чоловіка, вона вийшла на громадську ниву поруч з “своїм ратаєм і разом з ним стала обробляти рідну землю” (Старицька-Черняхівська Л Ганна Барвінок // Літературно-науковий вісник. - 1911. - Кн. XI. - С.48). А коли вмер П. Куліш, сама вона, не уважаючи на свій старечий вік, вжила всіх заходів, щоб видати його літературні твори. На ви дання творів чоловіка продала хутір за 14 тисяч кар бованців, але тих грошей не вистачило, а твори, що видала, не вийшли так гарно, як вона хотіла. Вона обвіяла пам’ять його подихом побожної любови та поваги. Склала музей книжок, рукописів, речей. Пе ренесла будиночок його на землю Кочубея, сподіва ючись, що тут він зостанеться у вічному захисті. Вона і вмерла власне з великої туги, що охопила її, коли побачила як її святощі, той музей Куліша, осквернили. З приводу смерти Олександри часопис “Ук раїнська хата” писав: “Вмерла так, як годиться укра їнському письменникові: безпритульна, ображена в найсвятіших чуттях своїх, в чужій хаті, проживши останні дні в хаті селянина, на соломі”. “Зозуля без гнізда” - так називала сама себе Ганна Барвінок і тішилася якось безвихідністю свого становища (М.Шаповал. Ганна Барвінок // Українська хата. - 1911. - No 7-8. - С.329). Щороку приїздила на могилу свого чоловіка, щоб справити поминки в роковини його смерти. Приїхала й 1911 року. Не маючи притулку, по селилася у чужій хаті, де не могла мати ні вигоди, ні догляду, якого потребувала 83 літня жінка. Там вона захворіла. Повідомили про це її родичку Бого- любцеву, котра забрала хвору до себе в Борзну Кулішеву. Там Олександра Михайлівна й померла 23 липня, не діждавшись роковин смерти чоловіка, що їх вона справляла на Пантелеймона (Олександра Михай лівна Кулішова // Світова зірниця. - 1911. - No27. - С.7). Останні її прохання були не для себе - просила, щоб щорічно 27 липня згадували про Куліша. Гості, що приїхали на роковини Куліша, відправили панихиду вже за обох Кулішів. Ховали покійну з тою шаною, яку повинен віддати кожний народ своїм заслуженим людям. Така була Олександра Кулішева як людина, як дружина. “Не кожний визначний письменник, діяч, - наголошувала Софія Русова, - мав щастя жити під таким ласкавим, розумним доглядом. Не кожний мав коло себе такого вірного друга, що розумів його найкращі думки, мрії і сам міг працювати в одному напрямку зі своїм чоловіком. Таке щастя дала Кулішева свойому чоловікові” (Русова С. Наші визначні жінки. - Вінніпег, 1945 - С.46). Утім, слід визнати Олександра Михайлівна не тільки була дружиною Куліша. Вона писала справ ді прекрасні оповідання, і за висловом Бориса Грін- ченка стала співцем “жіночої долі, жіночого горя”.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
