Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
проведення конференцій, коли Академія ще не мала свого власного будинку. Не сказано, що свої скрупульозні звіти вона розсилала не тільки до відповідних установ в Америці, але й до Европи. Це все так звана “чорна робота”, кропітка й невдячна, але доконечна для доброго функціонування такої установи, як Академія. У Любові Дражевської неабиякий хист жур наліста, адже журналістика була однією з її улюб лених вибраних професій. У споминах вона згадує: “з шкільних років хотіла бути журналісткою, була активна в літстудії, працювала в шкільних газетах і журналах”, потім вона вчилася на літературному факультеті Харківського Інституту Народної Освіти і щойно згодом перейшла на геологію (як вона пояснює “тоді був час масової втечі інтелігенції з поля гуманітарних наук”). Проте вже в еміґрації, в Німеччині, вона знов повертається до журналістики й перекладацької праці. Цей досвід і її журналістичні здібності стали їй в пригоді, коли вона стала пре совим референтом Академії, хоч, звичайно, її писання не обмежувалися потребами Академії. Ось, як пише про Любов Артемівну редактор журналу “Родовід”, де у 1997 році було розпочато нову рубрику “Ми і епоха” і де вперше з’явилися її спогади. Любов Артемівна Дражевська пережила дві світові війни, революцію та громадянське лихоліття, колективізацію, голодомор, загибель батька Артема Дражевського й ув’язнення в ГУЛАГ’у чоловіка Юрія Лавріненка. Пройшла складний шлях втікачки зі сталінського Харкова до Нью-Йорка і засвідчила пережите, спостережене та почуте у безлічі дописів, скриптів для радіо, журнальних і газетних статей тощо. Юрій Шевельов назвав Любов Артемівну “многолітнім літописцем Академії”. І не тільки Академії. Ця мужня самовіддана громадянка - літописець нашої доби. Всі публікації Любові Дражевської та її спомини, зібрані в одну книгу, становили б великий інтерес для дослідників XX століття. Коли йдеться про історію засновання УВАН в Америці, про її членів, про перебіг засідань та конференції, то Дражевська все це занотовувала й тримала в своїй пам’яті - імена, дати, де хто що говорив. Коли читаєш її допис в “Нових днях” (за квітень і травень 1960 р.) під назвою “Десять років праці Української Вільної Академії Наук у Сполучених Штатах”, то тільки дивуєшся, як це все добре документоване й підсумоване. Цей допис має такі підрозділи: “Ті, що відійшли у вічність”, “Трохи історії” (це “трохи” забирає дві сторінки), “Видавнича діяльність”, “Наукові конференції Академії-”, “Доповіді українських учених: членів-кореспондентів УВАН у США, наукових співробітників і гостей”, “Доповіді дійсних членів УВАН у США”, “Співпраця УВАН у США з ученими інших національностей”, “Вивчення історії українсько-жидівських взаємин”, “Юрій Володимирович Шевельов - президент УВАН у США”, “Будні Академії” і, насамкінець, навіть “Фінанси”. Цей перелік, думаю, засвідчує, яким справжнім “літописцем” УВАН була Дражевська, яким по-науковому точним і самовідданим співробітником. Справді-бо, такі співробітники є на вагу золота, і я від імени Академії складаю тут Любові Артемівні Дражевській щиросерду подяку. Портрет не буде повний без згадки про неї як людину. Отже, хочу тут навести бодай один приклад з її праці в Патерсонському музеї як куратора мінералогії. Даю слово самій Любові Артемівні: Рідко мій робочий день проходить без того, щоб не прийшли шукачі мінералів з предметами своєї пристрасте: прохають допомогти їм визначити мінерали, питають порад - що читати, куди поїхати збирати мінерали. Серед колекціонерів у мене є тепер справжні друзі, які допомагають у праці Музею і дарують мінерали для Музею і для того, щоб роздавати колекціонерам-початківцям. Мій досвід показує, що збирання мінералів і полірування півдорогоцінного та орнаментального каміння захоплює людей і дає їм життєві інтереси. Я навіть можу похвалитися, що одне подружжя одностайно сказало мені, що я змінила їм життя, зацікавивши їх шуканням мінералів. Раніше вони не знали, що їм робити в суботи й неділі... Це, звичайно, може здатися як дрібничка, але я особисто спостерігала, як Любов Артемівна ставиться до людей, як їм допомагає. Тут ще раз хочу дати слово редакторові журналу “Родовід”, тільки трохи його зредагувавши: На еміґрації Любов Артемівна завжди щось редагувала чи допомагала якійсь українській устано ві... вона опікувалася - і далі опікується - немічними, літніми, немаєтними земляками... увесь час когось кудись влаштовувала, возила на своєму крихітному старенькому авто. Любов Артемівна знала всі і вся. І от сьогодні ми, ті що її знаємо, хочемо їй сказати, що глибоко її шануємо й любимо. Ася Гумецька. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
