Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
У 1917 р. Софія вступила на медичний факультет Львівського університету, але внаслідок війни емігрувала до Праги, де продовжувала свої студії (1923-25 pp.). Опісля повернулася до Львова і закінчила медичні студії в 1926 р. Під час навчання була активним членом Медичної Громади у Львові, а потім у Празі належала до Української Академічної Громади і Жіночого Студентського Товариства. З 1926 р. стала членкою Союзу Українок і працювала в цій організації ціле своє життя в Україні, потім у Німеччині й Америці та дописувала на медичні теми у жіночих журналах. З 1926 р. належала до Українського Лікарського Товариства, виголошувала доповіді на сходинах і лікарських з’їздах та поміщувапа свої праці в “Лікарському Віснику”. Упродовж наступних п’яти років д-р Софія Парфанович працювала і спеціялізувалася у Львові. Крім цього, вже на другому році своєї практики в лікарні, відкрила свою приватну практику. Після закінчення спеціялізації працювала безплатно ординатором-гінекологом у поліклініці Народної Лічниці. Безплатно працювали там усі лікарі, бо з оплат (1 зл. п.) від хворих будувався Український шпиталь Народної Лічниці. Д-р Софія Парфанович належала до засновників Українського Гігієнічного Товариства у Львові в 1929 p., де очолювала протиапькогольну секцію. З перенесенням протиалькогольного і протинікотинного товариства Відродження з Рогатина до Львова в 1929 р. стає активним членом а згодом головою та редактором журналу “Відродження” започаткованого у 1930 р. 1931 р. вона одружилася з банковим службовцем Пилипом Волчуком, який мав сина Романа з першого подружжя. З ним з’єднала їх спільна громадська праця в товаристві Відро дження. Він також був видавцем її письмових праць. У цьому періоді С. Парфанович-Волчук писала багато статтей на медичні теми до українських газет і журналів. Були й більш вагомі твори: “Чоловік та жінка” (1930-1935 pp.); “Овочі, ярина та безалькогольні напитки” (1932 p.); “Гігієна жінки” — велика праця з передмовою професора Мар’яна Панчишина (1939 p.), а також збірка нарисів “Ціна життя” (1937 p.). Під час окупації Західної України більшо виками всі українські товариства були розв’язані й припинили свою діяльність. Д-р Софія Парфанович припинила також приватну практику і працювала лікарем-аси- стентом у гінекологічній і положничій клініці Львівського Медичного інституту. 1940 р. побувала у Києві та познайомилася з працею медичної школи, про що потім описала у своїй книжці “У Києві в 1940 році”, виданій в Авґсбурзі 1950 р. У 1941 р. отримала звання доцента. Крім цього, багато енергії і праці, в той час вимагала посада директора Медичного технікуму, яку вона займала. Під час німецької окупації відновила приватну практику та працювала ординатором- гінекологом у шпиталі “Народної Лічниці”. Дописувала до українських часописів і журналів та приготовляла свої літературні твори, які видала вже на еміґрації, а саме: бойківські оповідання “Загоріла полонина” та новелі і нариси “Інші дні”, видані в Авґсбурзі 1948 р. Наприкінці Другої світової війни виїхала спершу до Австрії, де працювала в лікарні у Куфштайні, а потім у фабриці мануфактури в Тельфсі (Тіроль). Там опікувалася дівчатами “остівцями”, вивезеними на примусові роботи до Німеччини. Згодом переїхала з чоловіком до Німеччини і працювала лікарем в українському таборі Зомне-Казерне у Мюнхені. Наприкінці 1946 р. працювала у міжнародньому ДП шпиталі в Авґсбурзі. Тут, у 1946 р. помер її чоловік — незамінимий товариш життя та діяльности Софії — Пилип Волчук. У 1949 р. емігрувала до СІІІА. Спочатку працювала в одному зі шпиталів в Огайо, а потім переїхала до Дітройту. Рік працювала в шпиталі Св. Хреста на гінекологічному відділі, але важка хвороба і операція змусили її припинити працю. Та все ж, у 1956 р. склала лікарські іспити та одержала дозвіл ведення лікарської практики. Згодом відкрила лікарську канцелярію у західній частині Дітройту, але через хворобу очей у 1959 р. була змушена її закрити. 1959-62 pp. працювала у Державній лікарні для розумовонедорозвинених осіб у Ляпір, стейт Мішіґен. У липні 1962 р. покинула фахову працю та зайнялася повністю літературною творчістю. У цей період опублікувала понад 35 статтей і новель у журналах “Жіночий Світ” та “Наше Життя” й видала 10 оповідань і повістей: літературний нарис “Сторінки непрочитаної повісти й інше” опублікований у Вінніпегу (1954 p.); оповідання “У лісничівці”; нариси й оповідання “Люблю діброву” (1954 рю); оповідання “Вірний приятель” (1961); повість “На схрещених дорогах” (1963); повість “Такий він був", нагороджену Першою премією СФУЖО в 1964 році і цілий ряд інших. Померла д-р Софія Парфанович 27 грудня 1968 р. в Дітройті. Дітройтська українська громада справила їй величавий похорон. Тіло покійної спочило на цвинтарі Монт Олівер в Дітройті.
Page load link
Go to Top