Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАС БУЛО ДЕСЯТЬ ТИСЯЧ У КЕНГІРІ... Ми т і, що будую ть на багнах дороги, Ми служим цементом під нові міста. Кладуть нас під шпали, га т я т ь нами тами, А замість імен — у нас лиш номера. М. Сорока ОМЕЛЯНА ВОЙЦЕХОВИЧ-РАФАЛЬСЬКА Кенгірське повстання почалося 18 травня. Ішов 1953 рік. Пам’яті тих, що загинули на барикадах, цей вінок запізнілих спогадів. Нас було десять тисяч у Кенгірі. Може, ще хтось складе свої спогади, може, щось поправить. Кожний по-своєму дивиться на подію, і кожний розуміє по- своєму. Я буду описувати так, як зрозуміли, пе режили і запам’ятали ці незабутні дні мої найближчі друзі, батько і я з ними. Переддень повстання — провесна великої від лиги. Навколо нас кружляли чутки. Ми вірили і не вірили. Зміни у нас були незначні. Зняли номери. Ми їх носили на плечах, правій руці, на коліні. Узимку — на шапці. Мій номер — СЯ-546. Від цього нам не стало легше. Тепер у карцері сиділи і ті, що не поновили вилинялого на казахському сонці номера (номер мусив бути написаний чітко хімічним олів цем), і ті, що не встигли знайти сірої шматини, щоб зашити те місце, де знаходився номер — 5 діб кар- цера за те. І ще не відсиділи за старим законом, як посадили за новим. Дисципліна жорстока, принизлива була без змін. Та ще перестали нас на ніч закривати в бараках. Тож не треба було носити параш та дихати їх смородом, що особливо дошкуляло влітку. От і все. На роботу, як і раніше, підіймали нас о 4 годині. Треба було нагодувати понад три тисячі жінок до 6-ї години. Годували вранці — зупа вівсянай чи перлова, або капусняк з квашеної капусти. На друге — ложка каші з підливою, м’яса ж — кіт наплакав. Так само увечері. Пайка хліба 750 грамів на добу. Увечері — шматок вареної риби, яку мало хто їв, бо і варена тхнула на всю вулицю. О 6 годині ’’розвод”, тобто, вихід на роботу. У кого об’єкт роботи далі — ви ходили скорше. О 6 годині всі мали приступити до роботи, а дорога інколи досягала 7-8 кілометрів. Колона, оточена конвоєм і псами, посувалася по вільно. Працювали 10 годин, з одногодинною пе рервою. Приходили з роботи о 8 годині. Насам перед, треба було помитися в лазні — всі роботи були брудні (цегельня, траншеї, будівництво), а потім — в їдальню. Усюди черги, метушня. 10-11 година — перевірка — всі виходили з бараків на вулицю, става ли в ряд по 5 осіб, нас рахували і запускали в барак. Спати залишалося 4-5 годин. Листи дозволяли писати два рази на рік, та дякуючи вільнонайманим, що з нами працювали, то майстрами, то в конторі, ми писали частіше. Багато листів пропадало, але щось таки потрапляло за адресою. Звичайно, зворотньої адреси ми не давали. У нас була і своя внутрішня ’’пошта” між зеками, оскільки кожна зона була огороджена високим муром до 4 метрів, угорі підключений електричний струм, з двох сторін "запретка” з колючого дроту, — ми не бачились. Зон було п’ять: 1 — жіноча, 2 — госпдвір (тут були склади з продуктами, одягом і всім порібним
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
