Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
вийти з лісу, як я перша побачила польських вояків. Я закричала, німець кинувся вбік, ми попадали. Але не всі потім встали. Перша куля прошила німецького вояка, друга Іванку Грициляк. Німця куля вцілила в плечі і він впав на коліна, немов би спершись на свого кріса і так застиг. Іванку куля (мабуть розрив на) поцілила в живіт, бо її рана була страшна. Ода в той час піднесла руку догори і я побачила у неї між пальцями вервицю. Поляки перестали стріляти. Офіцер наказав воя кам нести поранену Іванку, а нам іти за нею. Він нас лаяв, називав українськими диверсантками (пані Во лошин, здається, встигла похвалитися, що ми — ук раїнські політичні в’язні), грозив, що зробить з нами ’’порядок” . Іванка тяжко стогнала, встигла ще про стогнати, щоб ми втікали, про неї не думали і, не знаю, зімліла чи померла. Її поклали під якоюсь стодолою, а нам сказали стояти рядочком. Ми лише переглядалися і кожна з нас думала, що це вже кінець. Але, мабуть, не судилося нам ще загинути — прибіг перестрашений вояк з криком, що на поляні бій. Старшина гукнув якомусь воякові пильнувати нас і всі побігли. Тоді вояк заговорив до нас по- білоруськи: ”Я втікаю, втікайте і ви, але не біжіть за мною” . Ми побігли навмання, аж поки не опинилися в трохи густішому лісі. Там ми зустріли гурт жінок з дітьми. Виявилося, вони з недалекого містечка — вдень, з огляду на бомби, пересиджували в лісі, на ніч верталися додому. Мипішлизаними. Ода і Олен- ка заборонили нам говорити, бо наша польська мова (за винятком п. Волошин) зраджувала наше поход ження. Я, щоб не говорити, вдавала що мене болять зуби. Одна з молодих жінок прийняла нас на нічліг. Наступного дня пішли далі. Ми йшли не лісом, а вийшли на битий шлях. Почувши вантажні авта за собою, ми зійшли з дороги. Раптом біля нас зупи нилося одне авто і з нього вискочив з криком ’’ловіть цих польських диверсанток” той сам німецький стар шина, який врятував нас від поляків. За ним вис кочили вояки з рушницями, готовими до стрілу, і в одну мить посадили нас у вантажник. Перестрашені і здивовані ми мовчали. Врешті Ода відважилася і запитала, куди нас везуть. На те старшина гаркнув, що на польовий суд. Нас завезли до військової комендатури. Сказали чекати і заборонили говорити між собою. Незабаром вернувся знайомий нам старшина з іншим у ранзі полковника. Оглянувши нас, старшина запитав, де поділася висока бльондинка, маючи на увазі Іванку. Ода відповіла, що її забили поляки разом з їхнім вояком. Почалися допити: де, як, коли. Потім почали списувати наші життєписи. Коли Ода сказала своє прізвище, полковник значущо подивився на неї і за питав: ”Ага, то ти та, що забила Пєрацького?” Ода старалася йому пояснити, що і як, але він сказав, що знає про неї, знає навіть, що у фордонській в’язниці вона говорила до кота по-польськи, а з начальником тільки по-українськи. Цікаво, звідки у нього були такі інформації? Врешті полковник наказав Оді і Оленці їхати з ним і показати місце, де поляки забили Іванку і німецького вояка. Вони знайшли їхні голі тіла під стодолою. Німці поховали їх разом в одній могилі. Нас звільнили і ще видали нам посвідку, яка давала нам право звертатися за допомогою до ні мецьких військових частин. З таким документом йшли ми по польських пісках вже відважніше, прямуючи на південь. Ноги грузли по кістки і я загубила в тих пісках своє взуття і прийшлося далі мандрувати босоніж. Війська ні ні мецького, ні польського не зустрічали. До хат не відважувалися заходити. Тільки раз ночували на польській плебанії і господиня нагодувала нас куле- шею. А так їли сирі буряки, моркву, яку крали ночами в чужих городах. Коли ми добилися до Радома, рішили випробу вати силу нашої посвідки і пішли на поліцію про сити, щоб нам дали якесь приміщення на кількаден ний відпочинок. Ода заговорила до чергового по-по- льськи, але він не розумів і покликав перекладача. Перекладач перекладав цілком не те, що Ода йому казала і тоді вона заговорила по-німецьки, сказала, що він має поганого перекладача і показала посвідку. Німецька мова і посвідка мали надзвичайний ефект — нам дали цілу хату (мабуть, багатих людей, бо була гарно влаштована, було піяніно, в шафах багато одягу). Ми, звичайно, нічого навіть пальцем не ру шили. Ні, не цілком. Я знайшла в кухні проношені вже черевики, а що я була боса, а вони пасували на мої ноги, я їх присвоїла. Довго я в них ходила, навіть брала в них шлюб. Відпочивали ми в тій хаті, мабуть, тиждень. Ода, зокрема, тішилася піяніном і грала майже кожного дня. Харчувалися ми у військовій кухні. Для годиться кілька разів помагали на кухні чистити картоплю. З нашою чародійною посвідкою ми дійшли до Ченстохови. Нам завжди вдавалося дістати нічліг, часом він був дуже примітивний, але завжди кращий, ніж під голим небом. У військових кухнях давали нам істи. На тому відтинку дороги ми перший раз зустріли полонених. Ода багато з ними говорила. У Ченстохові нам вдалося вмоститися на відкриту плятформу поїзда, який, одначе, поїхав у цілком про тилежну, як ми сподівалися, сторону. Так ми опи нилися в Отмахові. Тут чародійна посвідка втратила свою силу: нас забрали до переселенчого табору, звідки висилали на примусові роботи до Німеччини. Я вже навіть зголосилася до роботи на кухні, мір куючи, що на ній з голоду не помру. Тим часом Оді вдалося порозумітися чи з п. Лебедем, чи з кимсь іншим з Організації і нас звільнили від примусових робіт. Кілька днів пізніше під військовою охороною нас завезли до Кракова. Тут закінчився один етап нашого життя і почався інший. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
