Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
вийти з лісу, як я перша побачила польських вояків. Я закричала, німець кинувся вбік, ми попадали. Але не всі потім встали. Перша куля прошила німецького вояка, друга Іванку Грициляк. Німця куля вцілила в плечі і він впав на коліна, немов би спершись на свого кріса і так застиг. Іванку куля (мабуть розрив на) поцілила в живіт, бо її рана була страшна. Ода в той час піднесла руку догори і я побачила у неї між пальцями вервицю. Поляки перестали стріляти. Офіцер наказав воя кам нести поранену Іванку, а нам іти за нею. Він нас лаяв, називав українськими диверсантками (пані Во лошин, здається, встигла похвалитися, що ми — ук раїнські політичні в’язні), грозив, що зробить з нами ’’порядок” . Іванка тяжко стогнала, встигла ще про стогнати, щоб ми втікали, про неї не думали і, не знаю, зімліла чи померла. Її поклали під якоюсь стодолою, а нам сказали стояти рядочком. Ми лише переглядалися і кожна з нас думала, що це вже кінець. Але, мабуть, не судилося нам ще загинути — прибіг перестрашений вояк з криком, що на поляні бій. Старшина гукнув якомусь воякові пильнувати нас і всі побігли. Тоді вояк заговорив до нас по- білоруськи: ”Я втікаю, втікайте і ви, але не біжіть за мною” . Ми побігли навмання, аж поки не опинилися в трохи густішому лісі. Там ми зустріли гурт жінок з дітьми. Виявилося, вони з недалекого містечка — вдень, з огляду на бомби, пересиджували в лісі, на ніч верталися додому. Мипішлизаними. Ода і Олен- ка заборонили нам говорити, бо наша польська мова (за винятком п. Волошин) зраджувала наше поход ження. Я, щоб не говорити, вдавала що мене болять зуби. Одна з молодих жінок прийняла нас на нічліг. Наступного дня пішли далі. Ми йшли не лісом, а вийшли на битий шлях. Почувши вантажні авта за собою, ми зійшли з дороги. Раптом біля нас зупи нилося одне авто і з нього вискочив з криком ’’ловіть цих польських диверсанток” той сам німецький стар шина, який врятував нас від поляків. За ним вис кочили вояки з рушницями, готовими до стрілу, і в одну мить посадили нас у вантажник. Перестрашені і здивовані ми мовчали. Врешті Ода відважилася і запитала, куди нас везуть. На те старшина гаркнув, що на польовий суд. Нас завезли до військової комендатури. Сказали чекати і заборонили говорити між собою. Незабаром вернувся знайомий нам старшина з іншим у ранзі полковника. Оглянувши нас, старшина запитав, де поділася висока бльондинка, маючи на увазі Іванку. Ода відповіла, що її забили поляки разом з їхнім вояком. Почалися допити: де, як, коли. Потім почали списувати наші життєписи. Коли Ода сказала своє прізвище, полковник значущо подивився на неї і за питав: ”Ага, то ти та, що забила Пєрацького?” Ода старалася йому пояснити, що і як, але він сказав, що знає про неї, знає навіть, що у фордонській в’язниці вона говорила до кота по-польськи, а з начальником тільки по-українськи. Цікаво, звідки у нього були такі інформації? Врешті полковник наказав Оді і Оленці їхати з ним і показати місце, де поляки забили Іванку і німецького вояка. Вони знайшли їхні голі тіла під стодолою. Німці поховали їх разом в одній могилі. Нас звільнили і ще видали нам посвідку, яка давала нам право звертатися за допомогою до ні мецьких військових частин. З таким документом йшли ми по польських пісках вже відважніше, прямуючи на південь. Ноги грузли по кістки і я загубила в тих пісках своє взуття і прийшлося далі мандрувати босоніж. Війська ні ні мецького, ні польського не зустрічали. До хат не відважувалися заходити. Тільки раз ночували на польській плебанії і господиня нагодувала нас куле- шею. А так їли сирі буряки, моркву, яку крали ночами в чужих городах. Коли ми добилися до Радома, рішили випробу вати силу нашої посвідки і пішли на поліцію про сити, щоб нам дали якесь приміщення на кількаден ний відпочинок. Ода заговорила до чергового по-по- льськи, але він не розумів і покликав перекладача. Перекладач перекладав цілком не те, що Ода йому казала і тоді вона заговорила по-німецьки, сказала, що він має поганого перекладача і показала посвідку. Німецька мова і посвідка мали надзвичайний ефект — нам дали цілу хату (мабуть, багатих людей, бо була гарно влаштована, було піяніно, в шафах багато одягу). Ми, звичайно, нічого навіть пальцем не ру шили. Ні, не цілком. Я знайшла в кухні проношені вже черевики, а що я була боса, а вони пасували на мої ноги, я їх присвоїла. Довго я в них ходила, навіть брала в них шлюб. Відпочивали ми в тій хаті, мабуть, тиждень. Ода, зокрема, тішилася піяніном і грала майже кожного дня. Харчувалися ми у військовій кухні. Для годиться кілька разів помагали на кухні чистити картоплю. З нашою чародійною посвідкою ми дійшли до Ченстохови. Нам завжди вдавалося дістати нічліг, часом він був дуже примітивний, але завжди кращий, ніж під голим небом. У військових кухнях давали нам істи. На тому відтинку дороги ми перший раз зустріли полонених. Ода багато з ними говорила. У Ченстохові нам вдалося вмоститися на відкриту плятформу поїзда, який, одначе, поїхав у цілком про тилежну, як ми сподівалися, сторону. Так ми опи нилися в Отмахові. Тут чародійна посвідка втратила свою силу: нас забрали до переселенчого табору, звідки висилали на примусові роботи до Німеччини. Я вже навіть зголосилася до роботи на кухні, мір куючи, що на ній з голоду не помру. Тим часом Оді вдалося порозумітися чи з п. Лебедем, чи з кимсь іншим з Організації і нас звільнили від примусових робіт. Кілька днів пізніше під військовою охороною нас завезли до Кракова. Тут закінчився один етап нашого життя і почався інший. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
