Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
для обслуги табору), 3 — чоловіча зона (десятиліт- ники). 4 — чоловіча зона (двадцятип’ятилітники). У п’ятій зоні — тюрма. Саме так — в тюрмі — тюрма, і про неї слід сказати окремо. Найперше, про пошту. Листування йшло з чоловічою зоною. В жіночій зоні 10-літники, 25-літники і каторжани були разом, тільки в окремих бараках, які були обгороджені невисоким парканом. А з чоловіками ми не стрічалися, бо й колони воліли водити на такій відстані, що рідко можна було перегукнутися. А були в різних зонах односельчани, родичі, брат і сестра; я була з батьком, була дружина з мужем, чи просто по одній справі, або знайомі. Єдиний зв’язок — пошта. Кидали за писки, прив’язані до камінців, в умовлений час, за звуком сирени на електростанції. Кожного дня я приймала пошту, крім вихідних. Мій батько працював ветфельдшером на кінбазі (там були коні для обслуги табору і невеликий корівник, який забезпечував мо локом сім’ї начальства, дещиця потрапляла в нашу лікарню). Кінбаза знаходилася за муром і ’’запреткою” жіночої зони з протилежної сторони прохідної. Деякі дівчата мали зв’язок з госпдвором. А ще був один об’єкт роботи, де удень працювали чоловіки, а вночі — жінки. І там залишали в означених місцях одні другим пошту. А ще треба було її перенести через ”шмон” — це погрожувало карцером, про який, однак, ніхто й не думав. За чотири роки перебування в Кенгірі я лише раз ’’погоріла”. Нас пильнували, а ми наглядачів ще більше стереглися. Отже ми знали, що діялося в чоловічій зоні, а там знали, що в нашій. Знали ми і про повстання на Воркуті, Норильську. У чоловічу зону привозили їх учасників. Знали про розстріл Іванціва Михайла. Його вірші написані у смертній камері, ходили по руках, і ми вивчали їх напам’ять. Ніч страшна тюрму покрила, За стіною вітер стих. Мені сниться степ, могила. Тече кров з грудей моїх. Я з долівки піднімаюсь, Розганяю страшний сон, Свої стіни оглядаю, Почорнілі, без вікон. І біль серце огортає, Гаснуть очі, сну нема... А тюрма страшна дрімає, Вкруг царює тишина. Брязнув ключ у коридорі — Чи по мене вже прийшли? Ніч спокійна. Лиш надворі Знов піднялися вітри. Вартового чути кроки. Я зриваюсь, знову жду. Боже, сили дай забути Про страшну свою судьбу! Та забути сил немає... Там десь воля, радість, сміх, — А я смерті дожидаю, Жду останніх мук своїх. Знову стала панорама Днів минулих у думках — Як я біг малим до мами З білим квітом у руках. Мати радісно сміється, Гладить голову мені. Соловейка трель несеться, Хтось співає в далині. Потім школа, поривання, Перша зустріч і любов. Полум’яний зрив повстання — Боротьба... пожежі... кров... Все пройшло. Тюрма забрала Радість, волю і життя. Серце згинуло, зів’яло, Все пішло у забуття. Плинуть спомини, дрімають, Скоро ранок вже буде. А десь степом смерть блукає І мене у гості жде... Казали, в Іванціва знайшли якісь ’’крамольні” записки при обшуку. Щось серйозне мусило бути, коли до розстрілу засудили. Втім, чого у нас не бувало. Ми, жінки, нічого конкретного не знали. Я знала більше, ніж інші, від батька. Та, мабуть, і він мені нічого не розказував — була б запам’ятала. Хлопці Іванціва дуже шанували, та про його справу нам не оповідали. Ми знали його вірші, навіть день розстрілу і номер могили. На жаль, вчасно не записали, і це теж стерлося з пам’яті. Під час повстання ми ходили до тюрми з Ми хайлом Сорокою. У камері, де останні роки провів Іванців, помолилися, заспівали панахиду, хтось почав читати його вірші, і ми крізь сльози дружно його підтримали. Винесли з тюрми жаль по втраті пе редчасно загубленої молодої сили і почуття непо кори злу. Слід згадати ще одну подію, яка мала місце напередодні повстання. На Великодні Свята зустрі лися дві колони — жіноча і чоловіча. Чоловіки по верталися з роботи, жінки йшли в нічну зміну. Від даль така, що можна було перегукнутись. Так і сталося, хоч всяка розмова, навіть у самій колоні, була суворо заборонена. Конвой кожного разу, перш ніж вести колону, говорив: ”Итти, взявшись под руки. Не розговаривать, не нагибаться. Шаг вправо, шаг Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
