Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
для обслуги табору), 3 — чоловіча зона (десятиліт- ники). 4 — чоловіча зона (двадцятип’ятилітники). У п’ятій зоні — тюрма. Саме так — в тюрмі — тюрма, і про неї слід сказати окремо. Найперше, про пошту. Листування йшло з чоловічою зоною. В жіночій зоні 10-літники, 25-літники і каторжани були разом, тільки в окремих бараках, які були обгороджені невисоким парканом. А з чоловіками ми не стрічалися, бо й колони воліли водити на такій відстані, що рідко можна було перегукнутися. А були в різних зонах односельчани, родичі, брат і сестра; я була з батьком, була дружина з мужем, чи просто по одній справі, або знайомі. Єдиний зв’язок — пошта. Кидали за писки, прив’язані до камінців, в умовлений час, за звуком сирени на електростанції. Кожного дня я приймала пошту, крім вихідних. Мій батько працював ветфельдшером на кінбазі (там були коні для обслуги табору і невеликий корівник, який забезпечував мо локом сім’ї начальства, дещиця потрапляла в нашу лікарню). Кінбаза знаходилася за муром і ’’запреткою” жіночої зони з протилежної сторони прохідної. Деякі дівчата мали зв’язок з госпдвором. А ще був один об’єкт роботи, де удень працювали чоловіки, а вночі — жінки. І там залишали в означених місцях одні другим пошту. А ще треба було її перенести через ”шмон” — це погрожувало карцером, про який, однак, ніхто й не думав. За чотири роки перебування в Кенгірі я лише раз ’’погоріла”. Нас пильнували, а ми наглядачів ще більше стереглися. Отже ми знали, що діялося в чоловічій зоні, а там знали, що в нашій. Знали ми і про повстання на Воркуті, Норильську. У чоловічу зону привозили їх учасників. Знали про розстріл Іванціва Михайла. Його вірші написані у смертній камері, ходили по руках, і ми вивчали їх напам’ять. Ніч страшна тюрму покрила, За стіною вітер стих. Мені сниться степ, могила. Тече кров з грудей моїх. Я з долівки піднімаюсь, Розганяю страшний сон, Свої стіни оглядаю, Почорнілі, без вікон. І біль серце огортає, Гаснуть очі, сну нема... А тюрма страшна дрімає, Вкруг царює тишина. Брязнув ключ у коридорі — Чи по мене вже прийшли? Ніч спокійна. Лиш надворі Знов піднялися вітри. Вартового чути кроки. Я зриваюсь, знову жду. Боже, сили дай забути Про страшну свою судьбу! Та забути сил немає... Там десь воля, радість, сміх, — А я смерті дожидаю, Жду останніх мук своїх. Знову стала панорама Днів минулих у думках — Як я біг малим до мами З білим квітом у руках. Мати радісно сміється, Гладить голову мені. Соловейка трель несеться, Хтось співає в далині. Потім школа, поривання, Перша зустріч і любов. Полум’яний зрив повстання — Боротьба... пожежі... кров... Все пройшло. Тюрма забрала Радість, волю і життя. Серце згинуло, зів’яло, Все пішло у забуття. Плинуть спомини, дрімають, Скоро ранок вже буде. А десь степом смерть блукає І мене у гості жде... Казали, в Іванціва знайшли якісь ’’крамольні” записки при обшуку. Щось серйозне мусило бути, коли до розстрілу засудили. Втім, чого у нас не бувало. Ми, жінки, нічого конкретного не знали. Я знала більше, ніж інші, від батька. Та, мабуть, і він мені нічого не розказував — була б запам’ятала. Хлопці Іванціва дуже шанували, та про його справу нам не оповідали. Ми знали його вірші, навіть день розстрілу і номер могили. На жаль, вчасно не записали, і це теж стерлося з пам’яті. Під час повстання ми ходили до тюрми з Ми хайлом Сорокою. У камері, де останні роки провів Іванців, помолилися, заспівали панахиду, хтось почав читати його вірші, і ми крізь сльози дружно його підтримали. Винесли з тюрми жаль по втраті пе редчасно загубленої молодої сили і почуття непо кори злу. Слід згадати ще одну подію, яка мала місце напередодні повстання. На Великодні Свята зустрі лися дві колони — жіноча і чоловіча. Чоловіки по верталися з роботи, жінки йшли в нічну зміну. Від даль така, що можна було перегукнутись. Так і сталося, хоч всяка розмова, навіть у самій колоні, була суворо заборонена. Конвой кожного разу, перш ніж вести колону, говорив: ”Итти, взявшись под руки. Не розговаривать, не нагибаться. Шаг вправо, шаг Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
