Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
СРСР, довгі роки закривали перед світом картини жахливого фізичного й душевного людовбивства. При тому при знущаннях користувалися у великій мірі різними технічними засобами, а теж винахо дами такої, по суті, гуманної науки, якою повинна б бути медицина. Навіть коли світ і знає про ті вчинки, то, як досі, не ангажується активно у акцію визволення людей з-під ярма. Живучи у західньому світі не завжди вповні здаємо собі справу з глибини й цілої сили утиску, у якому живе народ в нашій Батьківщині. Але там, де, здавалося все живе й шляхетне знищено, а страх і взаємне недовір’я паралізують тих, хто остався живим, на свободі, сильна воля і почуття відпові- дальности спонукує до дії світлих людей, які за свої слова й думки (навіть не за вчиники), заплатили й платять довголітнім ув’язненням, засланням чи тортурами у психушках і слідчих тюрмах. Один з них, саме Євген Сверстюк про якого ми вже згаду вали писав: ’’Коли поникнуть голови переможених і сили їхні кануть у працю на хліб насушний, то на озлиденілому ґрунті завжди виростають поодинокі високі постаті як голос само збереження народу, що мусить виставити свою естафету в особі подвижника, який швидко згоряє за всіх, як згоріли у нас тисячі безіменних з забутими іменами і з великими іменами”.23 Ніякою логікою не пояснити нам наших відроджень після поразок і самого факту нашого національного існу вання: ми живемо в стихійно-іраціональному, в глибинах, самим корінням, що вічно пробивається паростками і рідко досягає нормального цвітіння. Лише в глибинних джерелах вільно народжується наша сила, яка на поверхні не має жодної видимо стійкої форми існування. ... наші поразки кожен раз здавалися остаточними — нас вирубували на пні забуваючи в кривавому п’яному газарді, що в глибинах недосяжне коріння, а в нашій землі — проростає кинуте в бою зерно.26 Це зерно, це любов Батьківщини. Вона була і є надхненням для поетів і музик. Ми про неї співаємо й говоримо. Зворушують нас до сліз згадки про тих, які для неї, задля любови до неї і почуття відповіда- льности за неї поклали своє життя чи караються не місяцями й роками, але й десятки літ у тюрмах чи на засланні. Але ж любити Батьківщину, свій нарід це далеко більше ніж зворушення, емоції, навіть сльози. Та й не кожний здібний до правдивої, глибокої любови, яка нерозривно пов’язана з почуттям від- повідальности за тих чи за те що любимо. Еріх Фромм, американський соціолог та психолог пише у своїй розвідці про любов3: ’’Любов це не сантимент, якому кожний може легко під датися, незалежно від рівня своєї зрілости”. А далі цей же автор пише: ’’Чим більше знаємо про предмет нашої любови, тим більша наша любов”. Антуан Де Сент Екзюпері, французький літун, що згинув у Другій світовій війні в обороні Франції (хоч поранений, інвалід виміг згоду на дальші польоти і в одному з них пропав) у своїй широко відомій і часто цитованій філософічній казці ’’Малий Принц”4а, говорить проте,що предмет любови стає дорогим тому, що йому присвячуємо свій труд, свою увагу та ще й тому, що ми почуваємося від повідальними за нього. Дуже образно говорить про це Євген Сверстюк: ’’Чим глибше в землю, тим вище в небо”. 26 Так казав мені старий дідусь, який усе життя наса джував молоді дуби і корчував дубові пні. Ця глибока філо софія життя звучала в його устах так просто і звичайно, як спів птаха і шум діброви. Чи думав він при цьому про людей? Ми спершу не розмовляли про людей, але коли зайшла мова про них, старий додав: — Авжеж кажу, — що глибше в землю то вище в небо, бо скрізь воно так є... — У людей воно не все так, — кажу. — Часом і не дуже глибоко тримається в землі, а от вгору... — Е. — перебиває мене дід, — тим воно все й принюху ється до вітру, що не має свого кореня. Дуби — не те: дуби стоять твердо своїм корінням на своїм ґрунті... Як же вони вростають у ґрунт? Люди вростають з дитинства зі словом і піснею матері, вростають всіма почуттями, помислами. Тож наша любов Батьківщини нерозривно зв’язана з відповідальністю за неї, а труд для неї, поглиблювання знання про неї закріпляє її коріння глибоке і ненарушиме. Коли стежити за спонуками, які кермували засновницями нашої організації, а теж за працею СУА впродовж літ, то ствердити треба, що якраз любов і почуття відповідальности за Батьківщину, за родину, навіть за своє життя товаришило їм. Не тільки тим жінкам, які у 1925 році дали початок ді- яльности, але й усім їхнім наслідницям. Не зважаю чи на, інколи, преважкі умовини, конечність забезпе чення вигідного життя дітям і внукам, кризу і інші труднощі, членки СУА завжди своєю працею відпо відали на те що діялося у рідному краю. Повінь у Галичині (1927-1928 p.), жертви пацифікації у Галичині (1930 p.), голод в Україні (1933 р.) — усе це зустрічалося не тільки з матеріяльною поміччю, але з інтервенціями в урядах, петиціями, демон страціями тощо. Те саме зустріло тих, хто найшовся в таборах ДіПі, а далі теж дисидентів, в’язнів, їх родин. Молодь яка потребувала помочі на студії і багато, багато інших дозказів, що СУА відповідав чином на те чого вимагала ситуація в Україні. Усі почини СУА викликані почуттям відповідаль ности, в тому не тільки за теперішність і майбутнє, але і за те, щоб минуле не потонуло у морі байду- жости своїх і злої волі сусідів. Йдучи слідами попередниць ми теж мусимо у наших напрямних найти місце на те, чого вимагає від нас сучасна ситуація нашого народу в Україні і поза нею. Особливу увагу треба присвятити задержанню національної ідентичности, яка загрожена не тільки в країнах поза Батьківщиною, але теж в Україні. Вже третє покоління живе під тиском страху, в постійному недовір’ї один до одного. Учасники руху опору, пробились наче квітка ’’ломикамінь” — саксіфраґа5 через прошарки заборон, страху, Докінченнп на обкладинці
Page load link
Go to Top