Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
СРСР, довгі роки закривали перед світом картини жахливого фізичного й душевного людовбивства. При тому при знущаннях користувалися у великій мірі різними технічними засобами, а теж винахо дами такої, по суті, гуманної науки, якою повинна б бути медицина. Навіть коли світ і знає про ті вчинки, то, як досі, не ангажується активно у акцію визволення людей з-під ярма. Живучи у західньому світі не завжди вповні здаємо собі справу з глибини й цілої сили утиску, у якому живе народ в нашій Батьківщині. Але там, де, здавалося все живе й шляхетне знищено, а страх і взаємне недовір’я паралізують тих, хто остався живим, на свободі, сильна воля і почуття відпові- дальности спонукує до дії світлих людей, які за свої слова й думки (навіть не за вчиники), заплатили й платять довголітнім ув’язненням, засланням чи тортурами у психушках і слідчих тюрмах. Один з них, саме Євген Сверстюк про якого ми вже згаду вали писав: ’’Коли поникнуть голови переможених і сили їхні кануть у працю на хліб насушний, то на озлиденілому ґрунті завжди виростають поодинокі високі постаті як голос само збереження народу, що мусить виставити свою естафету в особі подвижника, який швидко згоряє за всіх, як згоріли у нас тисячі безіменних з забутими іменами і з великими іменами”.23 Ніякою логікою не пояснити нам наших відроджень після поразок і самого факту нашого національного існу вання: ми живемо в стихійно-іраціональному, в глибинах, самим корінням, що вічно пробивається паростками і рідко досягає нормального цвітіння. Лише в глибинних джерелах вільно народжується наша сила, яка на поверхні не має жодної видимо стійкої форми існування. ... наші поразки кожен раз здавалися остаточними — нас вирубували на пні забуваючи в кривавому п’яному газарді, що в глибинах недосяжне коріння, а в нашій землі — проростає кинуте в бою зерно.26 Це зерно, це любов Батьківщини. Вона була і є надхненням для поетів і музик. Ми про неї співаємо й говоримо. Зворушують нас до сліз згадки про тих, які для неї, задля любови до неї і почуття відповіда- льности за неї поклали своє життя чи караються не місяцями й роками, але й десятки літ у тюрмах чи на засланні. Але ж любити Батьківщину, свій нарід це далеко більше ніж зворушення, емоції, навіть сльози. Та й не кожний здібний до правдивої, глибокої любови, яка нерозривно пов’язана з почуттям від- повідальности за тих чи за те що любимо. Еріх Фромм, американський соціолог та психолог пише у своїй розвідці про любов3: ’’Любов це не сантимент, якому кожний може легко під датися, незалежно від рівня своєї зрілости”. А далі цей же автор пише: ’’Чим більше знаємо про предмет нашої любови, тим більша наша любов”. Антуан Де Сент Екзюпері, французький літун, що згинув у Другій світовій війні в обороні Франції (хоч поранений, інвалід виміг згоду на дальші польоти і в одному з них пропав) у своїй широко відомій і часто цитованій філософічній казці ’’Малий Принц”4а, говорить проте,що предмет любови стає дорогим тому, що йому присвячуємо свій труд, свою увагу та ще й тому, що ми почуваємося від повідальними за нього. Дуже образно говорить про це Євген Сверстюк: ’’Чим глибше в землю, тим вище в небо”. 26 Так казав мені старий дідусь, який усе життя наса джував молоді дуби і корчував дубові пні. Ця глибока філо софія життя звучала в його устах так просто і звичайно, як спів птаха і шум діброви. Чи думав він при цьому про людей? Ми спершу не розмовляли про людей, але коли зайшла мова про них, старий додав: — Авжеж кажу, — що глибше в землю то вище в небо, бо скрізь воно так є... — У людей воно не все так, — кажу. — Часом і не дуже глибоко тримається в землі, а от вгору... — Е. — перебиває мене дід, — тим воно все й принюху ється до вітру, що не має свого кореня. Дуби — не те: дуби стоять твердо своїм корінням на своїм ґрунті... Як же вони вростають у ґрунт? Люди вростають з дитинства зі словом і піснею матері, вростають всіма почуттями, помислами. Тож наша любов Батьківщини нерозривно зв’язана з відповідальністю за неї, а труд для неї, поглиблювання знання про неї закріпляє її коріння глибоке і ненарушиме. Коли стежити за спонуками, які кермували засновницями нашої організації, а теж за працею СУА впродовж літ, то ствердити треба, що якраз любов і почуття відповідальности за Батьківщину, за родину, навіть за своє життя товаришило їм. Не тільки тим жінкам, які у 1925 році дали початок ді- яльности, але й усім їхнім наслідницям. Не зважаю чи на, інколи, преважкі умовини, конечність забезпе чення вигідного життя дітям і внукам, кризу і інші труднощі, членки СУА завжди своєю працею відпо відали на те що діялося у рідному краю. Повінь у Галичині (1927-1928 p.), жертви пацифікації у Галичині (1930 p.), голод в Україні (1933 р.) — усе це зустрічалося не тільки з матеріяльною поміччю, але з інтервенціями в урядах, петиціями, демон страціями тощо. Те саме зустріло тих, хто найшовся в таборах ДіПі, а далі теж дисидентів, в’язнів, їх родин. Молодь яка потребувала помочі на студії і багато, багато інших дозказів, що СУА відповідав чином на те чого вимагала ситуація в Україні. Усі почини СУА викликані почуттям відповідаль ности, в тому не тільки за теперішність і майбутнє, але і за те, щоб минуле не потонуло у морі байду- жости своїх і злої волі сусідів. Йдучи слідами попередниць ми теж мусимо у наших напрямних найти місце на те, чого вимагає від нас сучасна ситуація нашого народу в Україні і поза нею. Особливу увагу треба присвятити задержанню національної ідентичности, яка загрожена не тільки в країнах поза Батьківщиною, але теж в Україні. Вже третє покоління живе під тиском страху, в постійному недовір’ї один до одного. Учасники руху опору, пробились наче квітка ’’ломикамінь” — саксіфраґа5 через прошарки заборон, страху, Докінченнп на обкладинці
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
