Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Н аталена Королева Мон-Сальват „...стародавню ж статую Ма донни Монсератської вкрито в гірських схованках, як за часів диких маврів. (З часописів 1937 р.)1 — ...Що ж аль-Кораном забо ронено поклонятись людським по добам, то ухвалено: зображення Ум-Ма.ріям2 спалити, на місці ж її храму поставити святиню єдино го, вічного й всемогутнього Ал лаха". Урядник мавр скінчив читання декрету. Пройшов між християна ми спокійний, без охорони й без зброї. Переможці були певні: пе реможені приймуть все без супе речок. Якусь хвилину тривала мертва мовчанка, але раптом прорізав за гату гнітучої тиші жіночий зойк. І повінню полився плач у Божо му храмі. Сухими, блискучими з безсилої розпуки очима дивились на статую Св. Діви чоловіки. — Мати свята!.. Рятуй нас!.. —- вирвалося голосне ридання й вто пилось у загальному плачі. — Нас... нас... „Нас, нас! Не святощі, не ві ру, не Волю!..“ — хитнулось сер це в старого єпископа дом3 Пе- дро. іі громами небесними впало з казальниці терпке, як і всяка щирість, слово. Нестриманий, во йовничий дух єпископа, ченця- бенедиктина, метав блискавками слова, аж підкидав ветхою схо ванкою його — кощавим, похи лим тілом. Очі ,,пастви“ боязко огляда лись, як оглядаються люди по кожному громовому вдару. І ті погляди: назад •—- мимохіть тягли до дверей. Одиниці й менші гур тки посувались нестримно до ви ходу. Бо ж... Добре старому ченцеві, що його вже обіймає смерть. Д о бре йому, що не має ні дітей, ні родини, ні майна. А хто ж у цей час має певність у приятелі, на 1 Гора спасіння, в Еспанії. 2 „Чорна Марія“. ;! „Дом“ — скорочення „Домінус“, титул ченців-бенедиктинів. віть у браті?! Хто ж впізнає хру- ня, маврського шпика, пер ©кінчи ка тут же, в церкві?! Видима річ: ненависні чужинці, маври. Невір ні й підлі... Таж тільки біля них і проіснуєш!.. Як же без них? А карають?.. Так тільки ж тих ка рають, хто без потреби спереча ється з ними... І дом ГІедро .скінчив своє слово в порожній церкві. Лишився тільки один слухач: молодий лицар Евриґон. Стояв навколішках перед вирізьбленою з темного дерева митцем-єванге- лістом Лукою поставою Богома тері. Дивився й згадував, що від- кілясь здалека привіз її сюди свя тий апостол Яків. — На поталу невірним єдину правдиву подобу Богоматері?.. Ні!.. Ти зробиш чудо, Мати з Д и тятком!.. Та лицарську молитву перерва ли вояки. Частина простувала до єпископа. Навіть чемно вклони лись йому, бо ж написано в Ма- гомета: „Імама.4 шануй, хоч і во рожого: Богові єдиному він слу жить — Бунтівничі слова твої, хри стиянський імаме! Потягнути му сять вони кару. Та що вірний ти вірі своїй, — згориш завтра вку пі з своєю святинею. Евриґонові ж сказав маврський старшина: — Якщо виречешся блудів сво їх, можеш стати вояком волода- ревим. ‘На те Евриґонова рука зроби ла рух до меча. Та вхопила тіль ки повітря: християнам, навіть і лицарського роду, зброю було взято. —- Перекажу володареві твою відповідь, —- посміхнувся мавр. — Тим часом і ти лишися тут. — Заграв вусом: —■ Може не дозво лить твоя богиня згоріти в огні такому вогненному серцю!.. Застогнали, важкі, великі двері церковні, востаннє замкнулись на віки... —- Початок чуда, сину мій! •— промовив єпископ: — Мати Божа 4 Імам — священик. послала тебе. Є надія: твої м’язи могутні й може зо мною немічним підважимо камінь... Тоді ж, як за часи Іродові:, „взявши Дитину і Матір ї ї “, сховаємо, доки випов ниться час. Хай станеться по ві рі твоїй! -—• Боже, Боже!.. Меча вложи в руку цю, — підніс угору пра вицю Евриґон. — Марний меч там, сину мій, де вже не доходить слово до душі. — Ні, отче! Ніколи не марний меч!.. Навіть і там, де вже й сло ва марні, -—■ може дзвеніти він. — Гаразд! — блиснули вогни ком ченцеві очі:. — Стривай!.. За хвилю ж він сходив знову сходинками до нави. В його ру ках блищав стародавній Толед- ський меч: — Візьми! Належав він непе реможному! Лицар поцілував хрест дорого цінного держална й сині відблис ки леза. Тихо зняли з трону статую. Бу ла напрочуд легка, бо. ж дерево вже висохло, як трут. Огорнули найдорожчими ризами, а тоді по- НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1966 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
