Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
У Ганни Совачевої Ганна Совачева нар. 1876 р. на Полтавщині. В 1893 р. закін чила Інститут у Москві а опі сля музично-драматичну школу при Фільгармонії. 1900-04 пра цює вже в театрі в Москві, а ро- військо-японська війна застає ЇЇ при санітарній праці на фрон тах Далекого Сходу. 1906 вихо дить заміж за д-ра мед. Василя Совачева та до 1914 р. виступає спорадично на різних сценах в Росії, тому іцо ані вона, ані ЇЇ чоловік не мали права в'їзду •в Україну. В 1917 р. переїздить вперше до Києва і працює як мед-сест.ра у визвольних зма ганнях та бере чинну участь у формуванні української' держа ви в 1918-20 pp. 1919 р. працює в Українсько му Державному Театрі :в ІКамян- ці Подільському. 1920 р. виїз дить на еміграцію разом із гру пою Садовського. 1921 — пра ця у театрі „Бесіда” Загарова. 1924 — пепеїздить до Ужгоро ду і до 1929 виступає в театрі „Просвіта” В 1929 р. поверта ється до Галичини й до 1934 р. грає у театоі Тобілевича, а о- після до 1939 р. у „Заграві” Під час 'большевицької окупації 1939-41 виступає у Львові в те атрі ім. Лесі Українки, а по тім під час німецької окупації до 1944 у Львівському Драма тичному Театрі. 1944 р. •— дру га еміграція до Австрії. Пово єнні 1945-48 роки Ганна Сова чева проводить у Зальцбурґу в ДП-таборі, де провадить те атр. В 1948 р. тяжка хвороба (параліж) приковує її на пів року до ліжка. В 1950 ропі пе реїздить до Парижу де живе й дотепер. Ганна Совачева має за собою незвичайно багатий мистець кий шлях. її найулюбленіші1 гоє- си: „Цвіте полумя”, „Загибель корабля”, ,Закон” та „Ріка” Крім того вона виступала ібага- то разів у таких побутових пє- сах: „Ой не ходи Грицю”, „Со- рочимський ярмарок”, „Степо вий гість”, „Маруся Богуслав- ка”, „Зрада, або''цариця Грузії” та інші. # * До Ганни Совачев'ої вибра лась я одного недільного- по- (3 нагоди її 75-ліття) полудня. Не занадто ще орієн туючись в паризькому лябчрин- ті вулиць я блукала кілька хви лин довкруги зупинки підзем ної залізниці “Мартен Надо”, заки віднайшла вуличку Ґані- єр Ґю, де під ч. 5 міститься Українська Автокефальна Пра вославна Церква та два готели- ки, в яких переважно мешка- Гапна Совачева в ролі Ганни у драмі „Маруся Богуславка“ ють українці. В одному з них, під числом 4, на другому по версі мешкає вона. Крутими, вузенькими східцями підношу ся на гору. Двері напроти схо дів. Стукаю. Доволі тихе “про шу”, чується з середини. Відчиняю двері і входжу. Не величка кімнатка бідно умеб- льоівана, як і всі такі кімнатки у французьких “мебльованих домах” Нічний столик, ліжко, залізна кухонка, скриня під вік ном, шафа, шафка, стош к і .. за столиком вона ■— Ганна Со вачева. Вона хоче встати на приві тання, але їй це досить тяжко з огляду на наслідки перебутої хвор'оби, яка змусила її переле жати пів року в ш-питалі, а те пер утруднює хід. Не зважаючи на біль пані Совачева встає. Не висока, огрядна постать, сиве волосся, округле лице і . . . очі. Але якого вони коигіїру? Я ста раюсь це розвязати, бо вони видаються мені чорними, але ні, ні, вони не чорні, вони тіль ки так гарно блистять і такі мо лоді, і такі завзяті, і такі енер гійні. Ті очі приковують мою увагу і я таки хочу знати їх краску. Мені здається що- вони сиві з карою обвідкою. Вони такі живі і вони так добре під тверджують те, що говорять слова: “а таки я ще буду сто яти на сцені”! Так, у цей мент, коли чую ці слова, і дивлюся в T-І О'ЧЧ, я вірю їм. Ми розмовляємо. Є так бага то сказати, запитати, оповісти. Пані Совачева оповідає ду же образово. Зворот, який ви почуєте частенько-: “Ви уявіть собі ось таку сцену:. ”, вка зує на те, що вона душею і ті лом звязана з театром, з дош ками сцени, з куртиною, з пуб лікою, та взагалі з усім, чим дихає і живе театр. Чого вона приїхала сюди, до Парижу? На нужду, на холод і голод, на невигоду і недостат ки?! Вона думала, що/тут при дасться її досвід, знання, пере живання, і її ломимо- 75-ти ро ків ще не змалілий темперамент і невичерпна енергія. Вона пра цює при сво'єму маленькому столику, на якому стоять давні фотографії її мужа та родини, та малесенька китичка квіток, без упину, і складає їх, свої праці, щоб радо передати їх молодшим. “Ще так багато тре ба зробити, і так боюся Еміра ти, не лишивши за собою слі ду”, це її слова, що вона виска- зує голосно'. “В мене так багато матеріалів. Я думала, що при їхавши в Париж, мені вдасться зібрати і зацікавити людей, по вести культурно-освітню робо ту, якої так тут треба, та, на- жаль, так мало є зрозуміння” Вона боліє над тим, і тому радо погоджується взяти ак тивну участь у святі. Вона знає, що це не прийдеться їй легко, але погоджується зробити до повідь про ролю жінки в листо падовому зриві. ф * *
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
