Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Ольга Кобилянська Два серденька Письменниця провадила в молодих цітах щоденник, із якого вдалося зро бити виписки в своєму часі. Щ оден ник ведений німецькою мовою, яка була в тому часі розговірною мо вою освіченої верстви на Буковині. Тому подаємо уривок із нього в пе рекладі. Він свідчить про ранні літе ратурні спроби молодої дівчини. 11. травня 1884, і К імполюнґ . Пополудні, В' альтанці. Відколи я останній раз запи сувала, багато зайшло в мене змін. Цілий тиждень пролежа ла я хворіючи — дуже -сильний випадок дифтерії. Сьогодні другий день, ,що я встала і май же цілий день я надворі й тепер прийшла сюди — -щоб писати тут... Я дуже вичерпана адєю не дугою, така бліда й немічна! А круїгом — чудовий світ... дві великі левади відділюють наш садок від лісу і я чую, як щебе чуть пташки та ікличе зозуля, шумлять розкішні ялини й сме реки... ось тепер заграв якийсь хлопчина на сопілці — тут це так рідко чути, де тільки на до- лах так грають... в мене ‘пробу джується така глибока, глибо ка туга — десь понестись дале ко, далеко звідсіля — а в -садку така свята тишина — і я обіймаю рукою дерево чи аль танку й 'приглядаюсь веселим мушкам, як вони мерехтять, гу дуть та танцюють, дивлюсь все більш непорушно на маленькі ■квіточки а потім на високу гору з темним лісом — і так мені хо четься плакати, плакати й іти кудись, лише щоб тугу втиши ти... Але вона зростає і я все од наково- самітна. Як часто* хоті ла б я .кинутись у зелену тра ву — хотіла б щось здобути ■пробоєм... а поміж іце все чую... куку, куку, жуку... Всміхаюся злегка. Мені все приходять на думку слова Шев ченка: Закувала зазуленька В зеленому гаю; Заплакала дівчинонька Дружини не м а є . . . А дівочі молодії Веселії літа — Як квіточки за водою Пливуть з цього світа. . . Одинадцять літ я вже замкне на поміж цими горами, а всеж їх люблю... Люблю їх, коли во ни пишаються темною зеленню і люблю їх також, коли вони дрижать від срібних сніжинок... Але мені хочеться втекти у бу ковий ліс, до бабуні. (Всі, що я їх люблю, живуть онтам, на долах. А всеж, коли б я тамі бу ла, то тягнуло б мене деінде, не матиму опокою — я така, як квітка, якої не можна посади ти біля тихого вогнища— я не маю спокою — вона жене мене, оця туга... за світом Марліт,*) бо вона теж живе в моїй душі... як гарно, як чудово- кругом ме не... Що ви подумаєте собі про мене, ви, що читаєте ці рядки, чи ви теж квітки, або вже ні? Я пишу -це для своїх дітей... чи це може ви, оті діти? 10. жовтня 1884. Нараз стало так тихо, тихе- •сенькО' в хаті... Нагло мені за хотілось писати. ...Мати вже кличе на вечерю... а в мене як раз поетична ідея, боюся, що вона втече, поки повечеряю. „Сонце схиляється до захо д у — легко зелені хмарки ви даються з віддалі немов чудо ві позолочені тіні — хотілось би все споглядати на них, як вони так непорушно а всеж лег ко пливуть понад землею — але очі, осліплені золотим про мінням сонця спускаються вниз... повіки замикаються на хвилину над очима. Потім роз плющуєш їх знов — і глядиш кругом себе, всюди кругом ди хає й ворушиться щось — тут і там хитаються трави, легкий шелест — ледве чутно між лист ками, де безліч мушок летить і бринить у воздусі... нагло ври вається збиточний метелик у >цю громадку і тріпоче вліво і вправо чудовими крильцями... і сідає легко на квітку — вона хитається злегка, ледве поміт но й приймає непостійного' го стя... Щось шелестить — але ти хо, будь тихо й дивися кругом •себе — о, тут яких пять кроків від тебе злітає щось у траву... Ось воно лежить, маленьке пта шатко — волове очко, що лед *) Марліт — популярна німецька письменниця, яку О. Кобилянська чи тала в молодому віці. ве ще вміє літати. Воно спочи ває від своєї сміливої витівки, сьогодні вперше посмілилось вилетіти з гнізда, що сховане в кущі зеленої ліщини. Полеті ло спершу на високу яблуню, там посиділо хвилинку, розгля нулось боязко й цікаво, при- кучнуло перелякано, коли, я- кийсь сухий листок промайнув тріпочучи біля нього, потім во но пострибало собі хитаю чись... стукнуло своїм малень ким дзьобиком... і повернулось домів. Але ще не могло долеті ти до гнізда, ні це вже було^ за багато для нього, треба ще бу ло хвилинку відпочати... Воно полетіло, а радше впало в тра ву — бідне, ніжне сотворінняч- ко! Так нагло всі сили покину ли його й воно лежало безпо мічно в високій траві... Малень ке серденько билось так міцно при найменшому шелесті, а до того ще й страх... А там, на лі щині, на галузі, що пялася від важніш угору, сиділа мати і ще бетала й співала маленькому, мабуть підбадьорювала його. Вона підстрибувала на галуз ці — прилітала до малятка, по верталась назад, а потім за мовкла-. Якийсь звук пронісся, вона схилила головку на один бік, потім на другий, стрясла крильцями і підлетіла ще раз до маленького. Воно піднесло ся, вдарило крильми й підня лося за матірю. Ще лиш на від даль долоні було від гнізда, а сили здавалось знов його по кинули. Воно защебетало й за било боязко крильми а стара теж голосно заспівала, воно подалося взад — але розпро стерло ще раз поновним зусил лям -свої крильцята й піднялось до гніздочка. Стара все ще щ е бетала й вони притулились до •себе у гнізді, так добре їм було в захисті зеленого листя й стрункого віття... Скоро вже спустилось соняш- не проміння, золоті краї хмар поволи зникали, стихало все — піднявся легкий вітер, листя за шелестіло... Нагло стали бри ніти маєві хрущі, а в тому кущі ліщини, глибоко в гніздечку би лись два маленькі серденька... Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
