Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Ольга Кобилянська Два серденька Письменниця провадила в молодих цітах щоденник, із якого вдалося зро бити виписки в своєму часі. Щ оден ник ведений німецькою мовою, яка була в тому часі розговірною мо вою освіченої верстви на Буковині. Тому подаємо уривок із нього в пе рекладі. Він свідчить про ранні літе ратурні спроби молодої дівчини. 11. травня 1884, і К імполюнґ . Пополудні, В' альтанці. Відколи я останній раз запи сувала, багато зайшло в мене змін. Цілий тиждень пролежа ла я хворіючи — дуже -сильний випадок дифтерії. Сьогодні другий день, ,що я встала і май же цілий день я надворі й тепер прийшла сюди — -щоб писати тут... Я дуже вичерпана адєю не дугою, така бліда й немічна! А круїгом — чудовий світ... дві великі левади відділюють наш садок від лісу і я чую, як щебе чуть пташки та ікличе зозуля, шумлять розкішні ялини й сме реки... ось тепер заграв якийсь хлопчина на сопілці — тут це так рідко чути, де тільки на до- лах так грають... в мене ‘пробу джується така глибока, глибо ка туга — десь понестись дале ко, далеко звідсіля — а в -садку така свята тишина — і я обіймаю рукою дерево чи аль танку й 'приглядаюсь веселим мушкам, як вони мерехтять, гу дуть та танцюють, дивлюсь все більш непорушно на маленькі ■квіточки а потім на високу гору з темним лісом — і так мені хо четься плакати, плакати й іти кудись, лише щоб тугу втиши ти... Але вона зростає і я все од наково- самітна. Як часто* хоті ла б я .кинутись у зелену тра ву — хотіла б щось здобути ■пробоєм... а поміж іце все чую... куку, куку, жуку... Всміхаюся злегка. Мені все приходять на думку слова Шев ченка: Закувала зазуленька В зеленому гаю; Заплакала дівчинонька Дружини не м а є . . . А дівочі молодії Веселії літа — Як квіточки за водою Пливуть з цього світа. . . Одинадцять літ я вже замкне на поміж цими горами, а всеж їх люблю... Люблю їх, коли во ни пишаються темною зеленню і люблю їх також, коли вони дрижать від срібних сніжинок... Але мені хочеться втекти у бу ковий ліс, до бабуні. (Всі, що я їх люблю, живуть онтам, на долах. А всеж, коли б я тамі бу ла, то тягнуло б мене деінде, не матиму опокою — я така, як квітка, якої не можна посади ти біля тихого вогнища— я не маю спокою — вона жене мене, оця туга... за світом Марліт,*) бо вона теж живе в моїй душі... як гарно, як чудово- кругом ме не... Що ви подумаєте собі про мене, ви, що читаєте ці рядки, чи ви теж квітки, або вже ні? Я пишу -це для своїх дітей... чи це може ви, оті діти? 10. жовтня 1884. Нараз стало так тихо, тихе- •сенькО' в хаті... Нагло мені за хотілось писати. ...Мати вже кличе на вечерю... а в мене як раз поетична ідея, боюся, що вона втече, поки повечеряю. „Сонце схиляється до захо д у — легко зелені хмарки ви даються з віддалі немов чудо ві позолочені тіні — хотілось би все споглядати на них, як вони так непорушно а всеж лег ко пливуть понад землею — але очі, осліплені золотим про мінням сонця спускаються вниз... повіки замикаються на хвилину над очима. Потім роз плющуєш їх знов — і глядиш кругом себе, всюди кругом ди хає й ворушиться щось — тут і там хитаються трави, легкий шелест — ледве чутно між лист ками, де безліч мушок летить і бринить у воздусі... нагло ври вається збиточний метелик у >цю громадку і тріпоче вліво і вправо чудовими крильцями... і сідає легко на квітку — вона хитається злегка, ледве поміт но й приймає непостійного' го стя... Щось шелестить — але ти хо, будь тихо й дивися кругом •себе — о, тут яких пять кроків від тебе злітає щось у траву... Ось воно лежить, маленьке пта шатко — волове очко, що лед *) Марліт — популярна німецька письменниця, яку О. Кобилянська чи тала в молодому віці. ве ще вміє літати. Воно спочи ває від своєї сміливої витівки, сьогодні вперше посмілилось вилетіти з гнізда, що сховане в кущі зеленої ліщини. Полеті ло спершу на високу яблуню, там посиділо хвилинку, розгля нулось боязко й цікаво, при- кучнуло перелякано, коли, я- кийсь сухий листок промайнув тріпочучи біля нього, потім во но пострибало собі хитаю чись... стукнуло своїм малень ким дзьобиком... і повернулось домів. Але ще не могло долеті ти до гнізда, ні це вже було^ за багато для нього, треба ще бу ло хвилинку відпочати... Воно полетіло, а радше впало в тра ву — бідне, ніжне сотворінняч- ко! Так нагло всі сили покину ли його й воно лежало безпо мічно в високій траві... Малень ке серденько билось так міцно при найменшому шелесті, а до того ще й страх... А там, на лі щині, на галузі, що пялася від важніш угору, сиділа мати і ще бетала й співала маленькому, мабуть підбадьорювала його. Вона підстрибувала на галуз ці — прилітала до малятка, по верталась назад, а потім за мовкла-. Якийсь звук пронісся, вона схилила головку на один бік, потім на другий, стрясла крильцями і підлетіла ще раз до маленького. Воно піднесло ся, вдарило крильми й підня лося за матірю. Ще лиш на від даль долоні було від гнізда, а сили здавалось знов його по кинули. Воно защебетало й за било боязко крильми а стара теж голосно заспівала, воно подалося взад — але розпро стерло ще раз поновним зусил лям -свої крильцята й піднялось до гніздочка. Стара все ще щ е бетала й вони притулились до •себе у гнізді, так добре їм було в захисті зеленого листя й стрункого віття... Скоро вже спустилось соняш- не проміння, золоті краї хмар поволи зникали, стихало все — піднявся легкий вітер, листя за шелестіло... Нагло стали бри ніти маєві хрущі, а в тому кущі ліщини, глибоко в гніздечку би лись два маленькі серденька... Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
