Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Остання дорога Від 1940 себто від хвилини, КО'ЛИ більш ОВИЦЬКЄ військо зайняло- Буковину, мало що знаємо про життя Ольги Коби- лянської. А їй довело'сь прожи ти ще майже два роки серед хвилювань та неспокоїв війни. Дещо більше знаємо про перший час, бо в тодішніх га зетах багато писалося про письменницю. Знаємо, що біль шовицька влада виявила бага то уваги для неї. її постійно від відували письменники та інші видатні совітські люди, вима гали писати привіти, обіцювали перевидати твори ітд. Опіка ця виявилась також ділом. У літі 1940 вирішено вислати пись менницю на відпочиок до клі матичної місцевости Виженка над Черемошем, де вона й про була кілька тижнів. Подорож сильно змучила стареньку ба бусю і тому мабуть не принес ла користи немічному організ мові. Зимою у січні або лютні 1941 влаштовано в театрі вели чаву академію в її честь. Із чер воно декорованої сцени, де за сіла президія, поплили привіти й доповіді. Та старенька пись менниця не була присутня. Вона вже майже не могла ходити і кожен рух був для неї дуже трудний. Та червоні опікуни не дарували їй того, а примістили в її кімнаті великий радіоприй мач, де вона повинна була ви слухати всю програму згадано го свята. У тому часі мало місцевих лю дей заходило до Ольги Коби- лянської. За совітської окупа ції люди себе оминали а страх — зіткнутись із совітськими ді ячами здержував їх ще більше. Та всеж таки вечерком, захо дили туди давні знайомі. Це бу ло кілька осіб із інтелігенції, що залишилась на Буковині, наші священики та кілька мі щан, що жили поблизу. Ольга Ко б ил ян ська зустріч а л а в с їх привітно й ніколи не нарікала. Після вибуху німецько-совіт- ської війни Чернівці перейшли дуже тривожний час. Перехід між відступом большевиків і Присилайте зміну адреси і 10ц. марками. приходом румунів тривав ду же коротко. Та для українців настали страшні переслідування. Руму ни накинулись із скаженою люттю на все українське жит тя. Вони виловлювали всіх сві домих людей із селян, міщан і інтелігенції, арештували і роз стрілювали без сліду. Біля м. Садагури постав концентрацій ний табір, де знущались довгі місяці над сотнями наших лю дей. Місто було виголоджене ще підчас совітської окупації, а те пер настав справжній голод. Селяни не довозили нічого з сіл, бо страшно було рушитись, прохарчування міста не було наладнане. Ціни підскочили до нечуваної висоти. Переслідування нашого насе лення мусіло сильно вразити Ольгу Кобилянську. Хоча їй не старалися всього говорити, то все ж вона це відчувала по при гноблених обличчях близьких людей. Потерпіло кілька знайо мих та сусідів. У тому часі піддержували Ольгу Коїбилянську і її сімю су сідки з міщан, що часто туди з ах о дил и. Коли п р онес лась вістка, іцо вона занепадає що раз більше на здоровлю, стали ці щирі жінки щоденними гос тями в неї. Вони й спомагали її та її сімю у цей важкий час. А головне, що не була вона са мітньою та навіть в останні дні сво'го життя знайшла піддерж ку своїх. Глибоким сумом прибила нас вістка,‘що Ольга Кобилянська померла. Хоч цього можна бу ло сподіватись та це здавалось нам ще одним нещастям у то-- му страшному часі. Немов сьо годні памятаю той холодний день у березні (точної дати вже не знаю), коли ми зібрались бі ля її дому. Це було скоро по полудні. На вулиці сто'яла вже групка людей і караван. Неза баром вийшов із хати свяще ник і хор. Винесли домовину. Похоронний ПО'ХІД уформу- вався і рушив. На чолі похоро ну хрест, а дальше йшов наш парох. Слідував хор із гр. кат. церкви — вісімка мужчин. По тім вбогий караван із домови ною, а на ній два-три вінні з чопкими шао'Ьрми Зг тчмови- ною йшла найближча рідня, а далі друзі й знайомі. Як сумно і вбого все виглядало! Похід пішов на вул. Новий Світ, потім Панською до Ринку і завернув на Руську, де спи нився біля гр. кат. церкви. Дов га це була дорога. Хотіли всі, щоб ця її остання дорога ще перейшла через середину рід ного міста. Людей прибувало. Коли ми дійшли на цвинтар, було нас зо дві сотні. Чулося ввесь час пильний нагляд вла ди й декілька разів похоронний похід хтось фотографував. Гробовець родини Кобилян- ських стоїть праворуч голов ної алеі. Там лежать її батьки й брати, там уже було' приго товане здавна місце для неї. По відправі священик сказав ко ротке надгробне слово. Наста ла мовчанка. Всі чекали ще чо гось, ще якогось слова. Та юр бу гнітила тиша. Нараз почув я сміливий жіночий голос. Зна йома мені професорова, що за ходила часто до письменниці, виступила. Вона говорила про сто, але зворушливо. Попроща- ла письменницю від буковинсь кої землі, від жіноцтва, що її любило й її так багато завдя чує. Я почув глибоку вдячність до цієї відважної жінки, що в такий скрутний час мала сміли вість виступити. Коли ми вже розходились, подумав я: який був би цей похорон, КО'ЛИ б бу ли хоч приблизно нормальні часи на Буковині? Хор заспівав ще пісню “Ти хий вітер” та “Чуєш брате мій” В останніми згуками стали за кривати могилу. Павло Кучерявий. Збірка новель Докії Гуменної КУРКУЛЬСЬКА ВІЛІЯ Накладом В-ва “Нові Дні” Ціна 40 ц. можна замовити в Централі СУА 866 N. 7th St. Philadelphia 23, Pa. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
