Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Дорогі, любі діточки! Нагадуємо знов вам, що в місяці березні ми святкуємо день народжен ня Великого Сина України — Тараса Григоровича Шевченка. Ми звемо його „Великим Сином У- країни“ за його безмежну любов до своєї рідної країни, яку він прославив у своїх віршах, а потім за неї і заги нув. Тарас Григорович Шевченко наро дився в бідній селянській хаті. Він ра но залишився круглим сиротою і ба гато років поневірявся по чужих лю дях, які часто поводились з ним жор стоко. Але він все витерпів. Ще змал ку він дуже любив вчитись, любив читати, малювати і зчасом став вели ким поетом і малярем. Вірші він писав своєю рідною укра їнською мовою. Тому його вірші були зрозумілі і простому народові. В своїх віршах він описував страж дання бідних українських людей та давнину, коли український народ слав но боровся з ворогами за свою волю. За ці вірші російський цар заслав його в далекі степи, де він був приневоле ний відбувати тяжку солдатську му штру. Після заслання Т. Г. Шевченко тяж ко захворів і невдовзі помер (в місті Петербурзі, в Росії). Перед смертю він прохав своїх дру зів поховати його „серед степу широ кого, на Вкраїні милій“, на високій могилі біля Дніпра, — „щоб лани ши рокополі і Дніпро і кручі — було вид но, було чути, як реве ревучий../* І друзі Т. Г. Шевченка виконали його прохання і перевезли його тіло на Україну, яку він так палко любив. Поховали його на Чернечій горі, над Дніпром. Світлину його могили тут подаємо. Н А Т А То було давно, коли недобрий цар наказав заслати славного українсько го поета, Тараса Шевченка, далеко- далеко від рідної України, в відлюдні степи. Нічого там не було, тільки піс ки, порослі рідкою травою, кілька де рев і сірий будинок-казарма, де меш кали салдати. Така була кара Тара сові за те, що любив свій нарід і не давав чужому цареві кривдити його. Сумно, дуже сумно було салдатові Тарасові. Сумно світило там сонце, сумно гуділи вітри по степах, сумно дивились салдати з-під насуплених брів. А Тарасові так хотілось з кимсь щиро порозмовляти, розважити свою тугу. Та звідки взяти друга? Одного разу на подвірї зявилась дівчинка. То була Наталочка, пятиріч- на доня нового команданта, майора Ускова. Там вона побачила вусатого салдата, що ласкаво її привітав. Усмі шка салдата була така приязна, а го лос такий ласкавий, що дівчинка зразу його полюбила. З того часу обоє ста ли щирими приятелями. Побачив це майор Усков, покликав салдата до себе і запитав, хто він. — Рядовий Тарас Григорович Шев ченко! — відповів Тарас, випрямив шись по-військовому. — То ви Шевченко! — здивувався Усков. Він чув, що тут живе якийсь Шевченко, що писав вірші проти царя, і тепер не вільно йому ні писати ні малювати. Але той Шевченко вигля дав на добру, ласкаву людину, і ма йор сам його вподобав. Дружба малої дівчинки з Тарасом облегшила тяжку долю того славного поета. Майор Усков дозволив Тара сові писати й малювати, аби ніхто не бачив. У вільні від військової служби години „дядько Тарас“ бавився з дів чинкою, розказував їй казки, співав пісні і придумував їй на радість усякі несподіванки. Одного вечора на На- тині іменини в садку біля дому майора Ускова заясніли в темряві великі бук ви: Н А Т А . Вони висіли в повітрі, ніби чотири зірки. То Тарас завісив на шнурку вирізані з паперу літери Село. І серце відпочине. Село на нашій Україні Неначе писанка: село Зеленим гаєм поросло; Цвітуть сади, біліють хати, А на горі стоять палати Неначе диво, а кругом Широколистії тополі; А там і ліс, і ліс, і поле ї сині гори за Дніпром; Сам Бог вітає над селом. Т. Шевченко Вірш до свята Т. Г. Шевченка: СОНЦЕ УКРАЇНИ Я маленький хлопчик Сьомий рочок маю Але про Шевченка Вже багато знаю: Нині нам про нього Мамочка казали. Рушничком новеньким Ми портрет прибрали. Ми принесли жмінку Рути і барвінку, Наш Кобзар коханий Достойний пошани. Він дитя з-під стріхи, Він в селянській 'СВИТІ, А придбав нам слави, Як ніхто на світі. А то наша слава Не вмре, не загине, Наш Тарас Шевченко Сонце України. У.Кравченко ВЖЕ ВЕСНА... Залетіла в нашу хатку Сіра пташка — щебетушка... Щось вона мені співала, Щебетала щось до вушка... Як сказала — полетіла. Хто вгада, хто вгада?? Щебетала: вже Весна!!! Іванна Савии.ька і примостив за ними ліхтарики. Ната дуже раділа. Пять літ осолоджувала приязнь ми лої дитини гірку неволю Тараса Шев ченка. Тарас і Ната були друзі, яких мало. І після розстаиня писали одне до одного сердечні листочки. Коли Мата виросла, описала свої спомини про славного на ввесь світ поета в книжці „Спомини Нати про дядька Тараса11. Р . Завадович
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
