Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Дорогі, любі діточки! Нагадуємо знов вам, що в місяці березні ми святкуємо день народжен ня Великого Сина України — Тараса Григоровича Шевченка. Ми звемо його „Великим Сином У- країни“ за його безмежну любов до своєї рідної країни, яку він прославив у своїх віршах, а потім за неї і заги нув. Тарас Григорович Шевченко наро дився в бідній селянській хаті. Він ра но залишився круглим сиротою і ба гато років поневірявся по чужих лю дях, які часто поводились з ним жор стоко. Але він все витерпів. Ще змал ку він дуже любив вчитись, любив читати, малювати і зчасом став вели ким поетом і малярем. Вірші він писав своєю рідною укра їнською мовою. Тому його вірші були зрозумілі і простому народові. В своїх віршах він описував страж дання бідних українських людей та давнину, коли український народ слав но боровся з ворогами за свою волю. За ці вірші російський цар заслав його в далекі степи, де він був приневоле ний відбувати тяжку солдатську му штру. Після заслання Т. Г. Шевченко тяж ко захворів і невдовзі помер (в місті Петербурзі, в Росії). Перед смертю він прохав своїх дру зів поховати його „серед степу широ кого, на Вкраїні милій“, на високій могилі біля Дніпра, — „щоб лани ши рокополі і Дніпро і кручі — було вид но, було чути, як реве ревучий../* І друзі Т. Г. Шевченка виконали його прохання і перевезли його тіло на Україну, яку він так палко любив. Поховали його на Чернечій горі, над Дніпром. Світлину його могили тут подаємо. Н А Т А То було давно, коли недобрий цар наказав заслати славного українсько го поета, Тараса Шевченка, далеко- далеко від рідної України, в відлюдні степи. Нічого там не було, тільки піс ки, порослі рідкою травою, кілька де рев і сірий будинок-казарма, де меш кали салдати. Така була кара Тара сові за те, що любив свій нарід і не давав чужому цареві кривдити його. Сумно, дуже сумно було салдатові Тарасові. Сумно світило там сонце, сумно гуділи вітри по степах, сумно дивились салдати з-під насуплених брів. А Тарасові так хотілось з кимсь щиро порозмовляти, розважити свою тугу. Та звідки взяти друга? Одного разу на подвірї зявилась дівчинка. То була Наталочка, пятиріч- на доня нового команданта, майора Ускова. Там вона побачила вусатого салдата, що ласкаво її привітав. Усмі шка салдата була така приязна, а го лос такий ласкавий, що дівчинка зразу його полюбила. З того часу обоє ста ли щирими приятелями. Побачив це майор Усков, покликав салдата до себе і запитав, хто він. — Рядовий Тарас Григорович Шев ченко! — відповів Тарас, випрямив шись по-військовому. — То ви Шевченко! — здивувався Усков. Він чув, що тут живе якийсь Шевченко, що писав вірші проти царя, і тепер не вільно йому ні писати ні малювати. Але той Шевченко вигля дав на добру, ласкаву людину, і ма йор сам його вподобав. Дружба малої дівчинки з Тарасом облегшила тяжку долю того славного поета. Майор Усков дозволив Тара сові писати й малювати, аби ніхто не бачив. У вільні від військової служби години „дядько Тарас“ бавився з дів чинкою, розказував їй казки, співав пісні і придумував їй на радість усякі несподіванки. Одного вечора на На- тині іменини в садку біля дому майора Ускова заясніли в темряві великі бук ви: Н А Т А . Вони висіли в повітрі, ніби чотири зірки. То Тарас завісив на шнурку вирізані з паперу літери Село. І серце відпочине. Село на нашій Україні Неначе писанка: село Зеленим гаєм поросло; Цвітуть сади, біліють хати, А на горі стоять палати Неначе диво, а кругом Широколистії тополі; А там і ліс, і ліс, і поле ї сині гори за Дніпром; Сам Бог вітає над селом. Т. Шевченко Вірш до свята Т. Г. Шевченка: СОНЦЕ УКРАЇНИ Я маленький хлопчик Сьомий рочок маю Але про Шевченка Вже багато знаю: Нині нам про нього Мамочка казали. Рушничком новеньким Ми портрет прибрали. Ми принесли жмінку Рути і барвінку, Наш Кобзар коханий Достойний пошани. Він дитя з-під стріхи, Він в селянській 'СВИТІ, А придбав нам слави, Як ніхто на світі. А то наша слава Не вмре, не загине, Наш Тарас Шевченко Сонце України. У.Кравченко ВЖЕ ВЕСНА... Залетіла в нашу хатку Сіра пташка — щебетушка... Щось вона мені співала, Щебетала щось до вушка... Як сказала — полетіла. Хто вгада, хто вгада?? Щебетала: вже Весна!!! Іванна Савии.ька і примостив за ними ліхтарики. Ната дуже раділа. Пять літ осолоджувала приязнь ми лої дитини гірку неволю Тараса Шев ченка. Тарас і Ната були друзі, яких мало. І після розстаиня писали одне до одного сердечні листочки. Коли Мата виросла, описала свої спомини про славного на ввесь світ поета в книжці „Спомини Нати про дядька Тараса11. Р . Завадович
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
