Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Софія Дорошенко „Чорна Пані” (Спогад із дитячих літ про Наталію Кобринську) Мале підгірське містечко Бо- лехів, в якому я народилась і прожила свої дитячі літа, зга дую тепер як незвичайно при вітну й культурну місцевість. Так щасливо склалися тоді об ставини, що жила в цьому міс течку рухлива й під оглядом організаційним дуже цінна ін телігенція, як духовна, так і світська. Були там “Просвіта”, співацьке товариство “Боян”, кредитове “Надія”, руханкове “Сокіл”, церковні братства о- бох полів; робітників організу вав молодий адвок. конципієнт др. Лев Ганкевич. Дітей гурту вав і давав із ними всякі імпре зи з нагоди св. Миколая та Шев- чекових свят невтомний п. Юлі- ян Русин, радник ц.к. податко вого уряду в Болехові. Дітвора дуже його любила за лагідну поведінку і за ті ласощі, які він приносив майже кожного вечо ра й охоче приходила на про би. Вся довколишна інтеліген ція заїжджала до гостинниці п. Петровичевої, сестри д-ра Іка- ловича, що був колись надвор- ним лікарем болгарського царя, а покинувши Болгарію, теж ме шкав у Болехові. Свій прекрас ний дім він, умираючи, записав українській захоронці-сиротин- цеві. Відбувалися також величаві концерти під управою Осипа Лісікевича і д-ра Зволинського, що самі були добрими співака ми й солістами. Були й аматор ські вистави, гарно виведені, чи то у великій салі касина у Пет ровичевої, чи у Фішля, який мав готель і ресторан. Публики було все повно, міщан, селян і інтелігенції. Грали, памятаю, “Сватання на Ганчарівці”, “Ой не ходи Грицю” та інші песи. Народня школа в Болехові була шостиклясова і містилася в великому будинку з гарним городом. Навчання відбувалося в польській мові, як усюди то ді, хоча більшість дітей була української і жидівської народ- ности. “Руської’- мови, як тоді казали, вчили від 2-гої кляси як предмету, а німецької від тре тьої. Хата Наталі Кобринської в Болехові Як я була 8-9 літньою дів чинкою, то вертаючись около 11-12 год. вполудне зі школи додому, стрічала на пішоході десь в околиці польського кос- тела високу, ставну паню з па лицею в руках, все одягнену в чорне, яка й на голові мала чорний шаль. Пізніше я під глянула, що ця “чорна пані” по верталася від п. Микиткової, вдови по священнику, яка три мала на станції дітей сільських священиків і вчителів. Мене по чала цікавити та “чорна пані” Вигляд у неї був поважний, сказала б навіть суворий, все задумана, нікого не помічала. Я навіть трохи боялася тієї жін ки. Дітвори в Болехові було ба гато й великий будинок народ- ньої школи не міг помістити всіх, як дівчат так і хлопців. Шкільна влада піднаймала по дві-три кімнати, а то й цілі до ми на шкільні салі. Тому я десь до третьої чи четвертої кляси ходила вуличкою, що була проти костела, коло крамниці Сальки, де й стрічала “чорну паню” Моя кляса містилася в малому домику, в якому був ганок, сінці і дві кімнати від фронтової сторони. На перер вах ми галасували,, співали, ска кали, а що не було багато міс ця, бо вуличка була сліпа, то ми товпилися у сінцях і на ган ку. На подвіря дому ми досту пу не мали. Коли я підросла й мені було десь 11-12 років, я довідалася хто є та “чорна пані”, що я її стрічала щоденно вполудне. Во на бувала в домі Ольги й Юлі- яна Русинів, д-ра Льва Ганке- вича, відвідувала його дружи ну, відому скрипачку і прихо дила теж до п. Штальової, дру жини відомого адвоката-поля- ка д-ра Шталя, у якого конци- пієнтом був д-р Ганкевич. У цих домах велись якісь таєм ничі розмови про фемінізм та ще про щось, чого я тоді, мала дівчинка, не розуміла. Я відчу вала, що найбільшим авторите том серед згаданих жінок була власне “чорна пані”, яка не бу ла мені вже страшною. Це була Наталія Кобринська, піонірка й провідниця українського жіно чого руху в Галичині. Мені було яких 5-6 років, ко ли помер на удар серця батько Н. Кобринської о. Озаркевич. Покійний був парохом Болехо- ва. Памятаю дуже добре його величавий похорон і прекрас ний мармуровий нагробник на болехівському цвинтарі. При ньому й жила в тому часі Н. Кобринська, пильнуючи його старости. Як сьогодні памятаю той * день, коли мене “повели” до Кобринської. Були це три Оль
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
