Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Софія Дорошенко „Чорна Пані” (Спогад із дитячих літ про Наталію Кобринську) Мале підгірське містечко Бо- лехів, в якому я народилась і прожила свої дитячі літа, зга дую тепер як незвичайно при вітну й культурну місцевість. Так щасливо склалися тоді об ставини, що жила в цьому міс течку рухлива й під оглядом організаційним дуже цінна ін телігенція, як духовна, так і світська. Були там “Просвіта”, співацьке товариство “Боян”, кредитове “Надія”, руханкове “Сокіл”, церковні братства о- бох полів; робітників організу вав молодий адвок. конципієнт др. Лев Ганкевич. Дітей гурту вав і давав із ними всякі імпре зи з нагоди св. Миколая та Шев- чекових свят невтомний п. Юлі- ян Русин, радник ц.к. податко вого уряду в Болехові. Дітвора дуже його любила за лагідну поведінку і за ті ласощі, які він приносив майже кожного вечо ра й охоче приходила на про би. Вся довколишна інтеліген ція заїжджала до гостинниці п. Петровичевої, сестри д-ра Іка- ловича, що був колись надвор- ним лікарем болгарського царя, а покинувши Болгарію, теж ме шкав у Болехові. Свій прекрас ний дім він, умираючи, записав українській захоронці-сиротин- цеві. Відбувалися також величаві концерти під управою Осипа Лісікевича і д-ра Зволинського, що самі були добрими співака ми й солістами. Були й аматор ські вистави, гарно виведені, чи то у великій салі касина у Пет ровичевої, чи у Фішля, який мав готель і ресторан. Публики було все повно, міщан, селян і інтелігенції. Грали, памятаю, “Сватання на Ганчарівці”, “Ой не ходи Грицю” та інші песи. Народня школа в Болехові була шостиклясова і містилася в великому будинку з гарним городом. Навчання відбувалося в польській мові, як усюди то ді, хоча більшість дітей була української і жидівської народ- ности. “Руської’- мови, як тоді казали, вчили від 2-гої кляси як предмету, а німецької від тре тьої. Хата Наталі Кобринської в Болехові Як я була 8-9 літньою дів чинкою, то вертаючись около 11-12 год. вполудне зі школи додому, стрічала на пішоході десь в околиці польського кос- тела високу, ставну паню з па лицею в руках, все одягнену в чорне, яка й на голові мала чорний шаль. Пізніше я під глянула, що ця “чорна пані” по верталася від п. Микиткової, вдови по священнику, яка три мала на станції дітей сільських священиків і вчителів. Мене по чала цікавити та “чорна пані” Вигляд у неї був поважний, сказала б навіть суворий, все задумана, нікого не помічала. Я навіть трохи боялася тієї жін ки. Дітвори в Болехові було ба гато й великий будинок народ- ньої школи не міг помістити всіх, як дівчат так і хлопців. Шкільна влада піднаймала по дві-три кімнати, а то й цілі до ми на шкільні салі. Тому я десь до третьої чи четвертої кляси ходила вуличкою, що була проти костела, коло крамниці Сальки, де й стрічала “чорну паню” Моя кляса містилася в малому домику, в якому був ганок, сінці і дві кімнати від фронтової сторони. На перер вах ми галасували,, співали, ска кали, а що не було багато міс ця, бо вуличка була сліпа, то ми товпилися у сінцях і на ган ку. На подвіря дому ми досту пу не мали. Коли я підросла й мені було десь 11-12 років, я довідалася хто є та “чорна пані”, що я її стрічала щоденно вполудне. Во на бувала в домі Ольги й Юлі- яна Русинів, д-ра Льва Ганке- вича, відвідувала його дружи ну, відому скрипачку і прихо дила теж до п. Штальової, дру жини відомого адвоката-поля- ка д-ра Шталя, у якого конци- пієнтом був д-р Ганкевич. У цих домах велись якісь таєм ничі розмови про фемінізм та ще про щось, чого я тоді, мала дівчинка, не розуміла. Я відчу вала, що найбільшим авторите том серед згаданих жінок була власне “чорна пані”, яка не бу ла мені вже страшною. Це була Наталія Кобринська, піонірка й провідниця українського жіно чого руху в Галичині. Мені було яких 5-6 років, ко ли помер на удар серця батько Н. Кобринської о. Озаркевич. Покійний був парохом Болехо- ва. Памятаю дуже добре його величавий похорон і прекрас ний мармуровий нагробник на болехівському цвинтарі. При ньому й жила в тому часі Н. Кобринська, пильнуючи його старости. Як сьогодні памятаю той * день, коли мене “повели” до Кобринської. Були це три Оль
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
