Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Я знов мовчу. Селянин похитав головою і пояснив, яка небезпека мене чекала, коли б він припадково не потрапив до колодязя. Леонід Бачинський Го р о б ц і Щ о вже мені мама не казала, як не сварила за ті горобячі гнізда — не по магало. Товариші мали більшу силу. Не слухав я мами і часто ходив із хуторськими хлопцями за горобячи- ми яйцями. Бувало назбираю їх із 20- 30 штук, поки донесу додому, полови ну потовчу, зрештою побавлюся й ви кину. Оттак кривдив я бідних пташат! Якось весною вийшли ми в поле. Було нас семеро. Я — наймолодший. Ідемо повз колодязь. Бачимо: з нього вилетіли горобці. Ми заглянули все редину. І справді в горішній частині видно було піря з гнізд. Недовго думаючи, хлопці рішили видерти яйця. Мене, як наймолодшо го посадили у цебро, а решта товари шів поволі спустили його до першо го горішнього поясу деревяного цям риння. Це було 3-4 м від землі. Тут я мав стати ногами на виступ і виби рати яйця. Хлопці згори перехилилися через зруб і наказували, що маю робити. Яйця я складав до цебра, а хлопці ви тягали їх наверх. Коли я в колодязі дер яйця, хтось ішов дорогою; мої товариші поляка лися і розбіглися. Я сиджу й чекаю, коли вони мене на світ Божий ви тягнуть. ЗАГАДКА (до оповідання „Горобці”) На дворі хатка, солом’яний дах, Живе там сіренький, маленький птах, Із сонечком разом встає пташеня, Цвірінька, стрибає, шука черв’яка, Хто відгадає — той молодець! Сіренька пташка — це •.. (чїіздосіол) Чекаю й чекаю. Дивлюсь угору, кричу, нікого немає. Став я плакати. Плачу, сльози ка пають у воду, горобці влітають до колодязя, побачать небажаного гостя й перелякані, відлітають назад. Як довго я там пробув, не знаю. Мені здавалося, дуже довго. Вже й сліз забракло, боюсь упасти в воду, міцно тримаюся руками за мокре де рево й нарікаю на своїх товаришів. На щастя, їхав селянин. Він зупи нив коней коло колодязя, щоб напо їти. Тільки почав він спускати цебро, а я як несамовито крикну: — Рятуй те дядечку! — і в гіркий плач. Селянин глянув у колодязь, поба чив там дурне хлопя і витяг цебро. Мене огорнув страх. А що як він не вернеться! Але селянин пішов до воза, відвязав ланцюга, привязав на кінець його грубу палицю, спустив у колодязь, наказав сісти, добре держа тися і так мене й витяг. — Чий ти хлопче? — питається. Я сказав. — Як ти в колодязь потрапив? Я в плач, а потім оповів, що хлоп ці спустили мене по горобці. — Які хлопці? Я мовчу. — Оттак товариші покинули тебе самого! МАТЕРИНЕ СЕРЦЕ Закінчення зі стор. 11 грівав у ліжечку необачно простудже не горло, ворона постогнувала від пе- реїдженого ласощами шлуночка, дя- тель направляв надломаного дзьоба, перепілка, синичка, каня і ще багато, багато інших, що не зчислити і не перелічити всіх. Пугач лікував, перевязував, а як було треба — робив складні операції. І привела до нього Ластівка своє сліпе дитя. „Поможи йому, добрий лі карю — промовила, — воно найнеща- сливіше зі всіх хворих, воно не ба чить світа”. Пугач думав, думав, щось читав у грубих книгах, а далі ска зав: „Добре, попробую, в теперішні часи і таке каліцтво вдається виліку вати, але мусить хтось подарувати своє здорове око твоїй, сліпій дитині. І Мати-Ластівка без вагання пожерт вувала своє очко. У маленькій, але чистій пугачевій лічниці, на мягенькій подушечці, ле жить ластівя, Біля нього Мати-Ластів- ка доглядає і співає, колише і розка зує чудових казок. Крізь чисте ві конечко заглядає в кімнату сонце. По синьому небі пливуть хмарки, одна, друга, третя, та сонечко все вище їх — світить і гріє ... Дзвонить об шиб ку гілка цвітучої яблінки, бренить бджілка... — Мамо! Яке щастя! Я це все бачу!!! Ластівя ніжно тулить го лівку до оксамитного пірячка, під я- ким золотим молоточком бється Ма терине Серце. Іванна Савицька 4./IV. 51. Филаделфія. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
