Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10
СФУЖО Світова Федерація Українських Жіночих Організацій Будьмо сильні Рознесла нас лиха доля по всьому світу як той вітер осіннє листя. Але чи маємо ми так як той відірваний від галузки листок сохнути, миршавіти, розсипатися, щоб вкінці стати тільки по- гноєм тієї землі куди нас закинула химерна доля? Ні! Ми мусимо бути сильними як ті повні сили рослини або дерева, які хоч вирвані й пересаджені з рідної землі у чужу по- чву, переболівши цю зміну, дальше розвивають на чужому грун ті своє життя, не перестаючи з роду в рід і далі бути тим самим чим були там, на рідних землях ... У моїх мандрівках далекими світами, в чужих гарячих краях зустрічала я, ніби добрих знайомих, наші рідні явори, дуби, бе рези. Ріст їх був часами трохи менший, лист дрібніший, але ці лий вигляд був той сам як1 там у нас, ,у нашій спільній1 батьків щині. Коли надійшла осінь, то хоч гай в якому вони росли, цвів, зеленів, пишався у квітах наче на весну, наші дуби і явори, сво їм звичаєм, так як там в рідному краю, прибіралися в золоту та багряну одежу і незабаром по старому звичаю, скидали із себе цю всю осінню пишноту і красу та наче завмірали. Мені в той час здавалося, що вони крізь гори, ріки й моря кличуть до сво їх брратів і сестер там в далекому рідному краю: Ми все ті самі, ми не змінили свого серця і душі, ми разом з вами ждемо нашої рідної весни, щоб з вами наново зацвісти, зазеленіти. Будьмо ж такими сильними, твердими, вірними свому ро дові як ці діти наших гаїв та лісів. Переболівши пересадження з рідного грунту, запускаймо хочби часово, коріння у нову зем лю. Стараймось бути корисні' не тільки собі і тій країні що нас прийняла, але одночасно памятаймо і про те, звідки й чому ми вийшли, і що вигнало нас на чужину. Не забуваймо що нале житься від нас рідній землі. ■Будьмо готові де не були б, коли настане нова яр-весна враз із цілим нашим родом наново розгорнути свою силу, розцвісти й зажити новимі повним жіиттям. О. К. Жінки переселюються І Переселилось їх уже багато — дівчат, дружин, матерей, самі тніх і навіть бабуніь. Та тепер черга й на тих, що їм- найтрудніше перейти переселенку комісію.. Це ■— вдови з дітьми. Справді, їх до тепер при переселенні оминали. Яка держава хоче себе тим обтяжувати? Мовляв, така жінка мало працездат на, бо обтяжена дітьми. А щоб використати й їхню силу — ви ринув проект переселення до Австралії. Там передбачене вихо вання дітей в окремих захистах, далеко від матерей. Це рівно значне для них не тільки з повним сирітством але й винародов- ленням. Тому й піднялося СФУЖО цього завдання — переселити тих ланок до Злучених Держав. Для пильних жіночих рук тут знай деться праця й кусок хліба. Отже ріішено виставити аплікації приблизно для 50 родин та подумати про пристановище для них на перший час. СФУЖО призначило на це фонд „Матері й ди тини”, що його зібрали в різних містах Америки й Канади під- Ічас поїздки п. Ірини Павликовеької. Він представляється так: Іфонд „Матері й дитини” 1,467.56 дол., а окремо організації міс- |та Дітройту зберігають у себе 1,2000 дол. Перша сума призначена |на захист для приїзних, а другу перейняв ЗУАДК і має з цього *фонду покрити кошти переїзду з пристані до місця призначення. Як бачимо, засоби невеликі. Та зате є добра, волія й охота допомогти отим самітнім жінкам. А „добра воля рухає гори”, каже приказка. Деякі відділи С.У.А. як наприклад в Нюарку зголосилися, що якусь частину вдів переберуть на себе. Та заки буде повний перегляд того,, кого куди спрямувати, промине ще трохи часу. Точний список подамо пізніше. В тій цілі призначено на 29 жовтня сходини представниць всіх жіночих організацій у Филаделфії. Запрошені всі відділи С.У.А. та всі сестрицтва при парохіях. Спільно обміркують усі разом, як найкраще влаштувати цей переходовий захист для. вдів і самітніх жінок із скитальщини. В . Коли це скінчиться? •Кінчається 1949 рік і надхо дить 1950. Ще не час на пишні гучноімовні новорічні слова! і побажання, але вже час огля нутись назад і подивитися:, чи вірною дорогою ми йшли, чи .нема в нашому душевному і розумовому багажі, який ми винесли зі собою на нову ски- тальїщину — старих, затаска них і запліснілих думок, погля дів і звичок, які конче треба вивітрити, а може й викинути зовсім. На нових землях починаємо не тільки нове життя родини чи одиниці, але й нову бороть бу за кинуту Батьківщину — •в нових умовинах, серед нових людей, в новому оточенні. Тре ба пильно переглянути •— що нам потрібне, а що шкідливе. Що ще колись знадобиться і його треба приховати, добре засипавши нафталіною, а що тільки псує духове повітря і шкодить національному здо рових Найгірше, що ми веземо за собою по всіх світах — це за милування і потреба сварки. Як блощиця в старій, заялозе- ній ковдрі, — вїлася в наші пошарпані душі ця гістерична засвареність і сидить там, то чи найздоровшу кров і зменг шуючи наші сили до бороть би. Тимчасом наближаються страшні і відповідальні часи. Часи Апокалілсу, коли Кінь Блідий знову загарцює над не щасною землею, і над Нашою Землею .в першу чергу. Бли зяться часи, коли всі континен ти приникнуть в страху перед новими нещастями. Часи, ко ли буде рішатися панування Правди над землею, над На шою Землею перш усього. Чи ми готові для цих часів? Що маємо ми поставити проти найсильніше озброєної і згур тованої Неправди? Невже тіль ки свою блощицю? Тільки на шу одвічну зависливу непри миренну розовареність?! Невже в боротьбі Заходу і Сходу, в останній і рішучій бо ротьбі МІЖ БОГОМ І ді Я'В'0 ЛОМ, — ми впадемо поміж них куп кою одурілих від взаємної не нависті, темних сліпіців?! Невже й після перемоги За ходу, коли цілий овіт присту пить до нового' справедливо го управління, ми не зможемо сісти в колі щасливих, а по ста рому будемо під дверима кви лити і тяігнути жебрацьке про хання, не забути й нас та ки нути нам крихту з багатого стола?! В нашій пісні співається: Збудуй мені хатоньку з лободи, А до чужої не веди! Нескінченні сварки і взаємо- ненависть наших чоловіків у- же завела нас до чужої хати. Навіть не до хати: під чужі ти ни завела вона нас! Бездержав- никами без роду, без племені, волочимо ми своїх дітей ро ками по чужих землях, — і не задумуємось над тим, коли це скінчиться?! Коли це скінчиться! Коли припиниться взаємне пожи,ран|вя, коли зникне або бодай соромитиметься вигля нути на світ Божий взаємне нищення і переслідування? Ко ли замовкнуть проклони не проти ворога, а проти свого брата? Аж українська жінка — ін телігентка і селянка та робіт ниця, партійна і безпартійна ■— візьметься до своєї домаш ньої політики. До хатнього', безупинного, я е н а с т а нного впливу на чоловіків. Так, я|к старанно і невпинно чистимо наші хати — так мусимо про чистити і атмооферу взаємо відносин всіх українських емі грацій. Не підюжувати, не роз палювати ненависть, не розпі кати зависть, не плекати без підставних чи навіть і підстав них амбіцій. Вимога миру, по рядку і дисціпліни — це є ви мога українського жіноцтва до наших політиків. Ми були тер пеливі і тверді. Ми тягнулися з клунками і дітьми в незнані і страшні світи — і мовчки зно сили невигоди. В часи депресії в Америці, жінки працювали за марні цен ти, витягали всю хатню робо ту — і утримували в родині лад. В піонерські часи в Ка наді жінки поруч з чоловіками 'корчували дерева, щоб було де сіяти хліб і з чого будува ти хату. В часи совітського пе реслідування в Німеччині — жінки ішли наперед і лягали з дітьми під колеса автомобі лів, ицо мали вивозити їхніх і чужих чоловіків. Ми мали послух і уміння жертвувати собою. Тепер ми вимагаємо того ж від наших чоловіків, найперше — від на ших політиків. Хто хоче правити — мусить вміти коритися. Хто кричить про обєднашш — мусить показати, чого він для того обєдавнН'Я зрікається). Хто любить батьківщину, мусить скласти першу жертву! — свою особисту амбіцію'. Українська жінка в масі сво їй довела вже сотні разів, що вона вміє зрікатись і жертву вати особистою амбіцією для добра родини. Тепер час чоло вікам показати, що вони умі ють те саме для добра Бать- (Ородовження на стоіроні 6.)
Page load link
Go to Top
