Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2025
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
12 WWW. UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ 2013 Леся Українка ДАВНЯ ВЕСНА Була весна, щедра, ми ла, Промінням грала, си пала квітки , Вона летіла хутко, мов стокри ла, За нею вслід співучії пташки ! Все ожи ло, усе загомоніло – Зелени й шум, веселая луна! Співало все, сміялось і бри ніло, А я лежала хвора й самотна. Я думала: «Весна для всіх настала, Дарунки всім несе вона, ясна, Для мене тільки дару не при дбала, Мене забула радісна весна.» Ні, я забула! У вікно до мене Заглянули від яблуні гілки , Зами готіло листя чко зелене, Поси пали сь білесенькі квітки . При ли нув вітер, і в тісній хати ні Він про весняну волю заспівав, А з ни м при ли нули пісні пташині, І люби й гай свій відгук з ни м при слав. Моя душа ніколи не забуде Того дарунку, що весна дала, Весни такої не було й не буде, Як та була, що за вікном цвіла. Спомин Уласа Самчука про Харитю Кононенко із книжки “ На коні вороному ” Ве сною 1942 року Улас Самчук, як редактор часопису “ Волинь ” в Рівному, був арешто - ваний німцями й запроторений до тюрми, в якій сиділи також полонені. Він згадує: “ Був третій день Великодня. Вже зрання ми помітили, що за нашим вікном на подвір’ї щось діється. Там збирали полонених і шикували їх у два ряди. Ми негайно зайняли спостерігаючі під вікном становища. І могл и навіть бачити ноги полонених, загорнуті у різне дрантя, що стояли рядочком на примерзлому болоті. Трохи згодом ми побачили поміж ними ноги, взуті в чоботи, а також пару ніг, взуті в жіночі черевики. О, так! Полоненим щось роздають. До нас досягали слова священика, у яких повторялося ім’я Христа, а згодом ми почули жіночий голос, у якому я розпізнав негайно одну людину. Харитя Кононенко! Це вона, як можна ще сумніватися. О, та Харитя! Я завжди знав, що вона така. Не можна навіть уявити, скільки щастя прине сла вона тим загорнутим у лахміття людським кістякам своїм "Христос Воскрес", передаючи кожному з них по дві крашанки, шматку ковбаси й шматку білого хліба. Це ж неймовірне. Після їх помий з нечищеної картоплі. Ми були цим так перейняті, що не могли встоят и на місці й мусіли бігати по камері . І відчувалося, що це піднесення переживала ціла тюрма, бо все там завмерло від напру - ження. А згодом в коридорі ми почули якийсь рух, а ще згодом ми почули рух під нашими дверима... А ось бря знули ключі і вони відчинилися... і на порозі – Харитя! Усміхнена, свіжа, свята. Я кидаюся до неї і ми душимося в гарячих обіймах. – “ Христос Воскрес ” – ледве про ри вається у неї крізь сльози й розгублення. “ Воістину Воскрес! ” – відповідаю, а вона подає мені пакуночок , загорнутий у білу шматку, щось хоче сказати й не знаходить слів. Голубчику, вибачте, що так мало... Не вірила, що вас побачу... Те саме, що дістали полонені... Ї ї ясні сині очі сміються і разом по щоках течуть сльо зи... Я дуже їй дякував й не за те, що вона принесла, а за неї саму. Це була така радість... Не бійтеся, що ми вас там забули, казала вона, не забули. І скоро вас випустять, там стільки делеґ ацій... Потерпіть ще трохи... Але я мушу йти. Мені дозволено лиш на хвилинку. До побачення , рідний, до скорого побачення! – казала вона. Я їй ще дякував... Вона скоро відій шла. Коли зачинилися двері й я повернувся до моїх компанів, вони обидва були в сльозах. І збентежені не менше від мене. Ми розломили принесені дари на три частини й їли їх побожно. При тому я оповідав про ту пані, що нас відвідала. Походила вона з Києва, належал а до еміґ рації УНР. Вчилася у Празі. Завжди займалася громадською, культурною і харитативною роботою. Тобто, вона завжди й всім помагала, не вимагаючи ніякої допомоги для себе. Тільки сам Бог знає, скільки тисяч людей було врятовано нею від смерти. Провадження кухонь, хар - чівень, збирання харчів, одягів. І завжди щиро, завжди віддано, завжди для когось. Якби було г арно, щоб колись у нашому Киє ві якісь людя ні люди поставили їй гарний пам’ ятник. Як тій, яка ніколи не питала тих, що потребують допомоги, хто вони й звідки вони. Вона бачила в людині тільки людину й за це замордували її нелюдяні люди в цій самій тюрмі, куди вона потрапила рік пізніше й з якої більше ніколи не вернулася".
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
