Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
12 WWW. UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ 2013 Леся Українка ДАВНЯ ВЕСНА Була весна, щедра, ми ла, Промінням грала, си пала квітки , Вона летіла хутко, мов стокри ла, За нею вслід співучії пташки ! Все ожи ло, усе загомоніло – Зелени й шум, веселая луна! Співало все, сміялось і бри ніло, А я лежала хвора й самотна. Я думала: «Весна для всіх настала, Дарунки всім несе вона, ясна, Для мене тільки дару не при дбала, Мене забула радісна весна.» Ні, я забула! У вікно до мене Заглянули від яблуні гілки , Зами готіло листя чко зелене, Поси пали сь білесенькі квітки . При ли нув вітер, і в тісній хати ні Він про весняну волю заспівав, А з ни м при ли нули пісні пташині, І люби й гай свій відгук з ни м при слав. Моя душа ніколи не забуде Того дарунку, що весна дала, Весни такої не було й не буде, Як та була, що за вікном цвіла. Спомин Уласа Самчука про Харитю Кононенко із книжки “ На коні вороному ” Ве сною 1942 року Улас Самчук, як редактор часопису “ Волинь ” в Рівному, був арешто - ваний німцями й запроторений до тюрми, в якій сиділи також полонені. Він згадує: “ Був третій день Великодня. Вже зрання ми помітили, що за нашим вікном на подвір’ї щось діється. Там збирали полонених і шикували їх у два ряди. Ми негайно зайняли спостерігаючі під вікном становища. І могл и навіть бачити ноги полонених, загорнуті у різне дрантя, що стояли рядочком на примерзлому болоті. Трохи згодом ми побачили поміж ними ноги, взуті в чоботи, а також пару ніг, взуті в жіночі черевики. О, так! Полоненим щось роздають. До нас досягали слова священика, у яких повторялося ім’я Христа, а згодом ми почули жіночий голос, у якому я розпізнав негайно одну людину. Харитя Кононенко! Це вона, як можна ще сумніватися. О, та Харитя! Я завжди знав, що вона така. Не можна навіть уявити, скільки щастя прине сла вона тим загорнутим у лахміття людським кістякам своїм "Христос Воскрес", передаючи кожному з них по дві крашанки, шматку ковбаси й шматку білого хліба. Це ж неймовірне. Після їх помий з нечищеної картоплі. Ми були цим так перейняті, що не могли встоят и на місці й мусіли бігати по камері . І відчувалося, що це піднесення переживала ціла тюрма, бо все там завмерло від напру - ження. А згодом в коридорі ми почули якийсь рух, а ще згодом ми почули рух під нашими дверима... А ось бря знули ключі і вони відчинилися... і на порозі – Харитя! Усміхнена, свіжа, свята. Я кидаюся до неї і ми душимося в гарячих обіймах. – “ Христос Воскрес ” – ледве про ри вається у неї крізь сльози й розгублення. “ Воістину Воскрес! ” – відповідаю, а вона подає мені пакуночок , загорнутий у білу шматку, щось хоче сказати й не знаходить слів. Голубчику, вибачте, що так мало... Не вірила, що вас побачу... Те саме, що дістали полонені... Ї ї ясні сині очі сміються і разом по щоках течуть сльо зи... Я дуже їй дякував й не за те, що вона принесла, а за неї саму. Це була така радість... Не бійтеся, що ми вас там забули, казала вона, не забули. І скоро вас випустять, там стільки делеґ ацій... Потерпіть ще трохи... Але я мушу йти. Мені дозволено лиш на хвилинку. До побачення , рідний, до скорого побачення! – казала вона. Я їй ще дякував... Вона скоро відій шла. Коли зачинилися двері й я повернувся до моїх компанів, вони обидва були в сльозах. І збентежені не менше від мене. Ми розломили принесені дари на три частини й їли їх побожно. При тому я оповідав про ту пані, що нас відвідала. Походила вона з Києва, належал а до еміґ рації УНР. Вчилася у Празі. Завжди займалася громадською, культурною і харитативною роботою. Тобто, вона завжди й всім помагала, не вимагаючи ніякої допомоги для себе. Тільки сам Бог знає, скільки тисяч людей було врятовано нею від смерти. Провадження кухонь, хар - чівень, збирання харчів, одягів. І завжди щиро, завжди віддано, завжди для когось. Якби було г арно, щоб колись у нашому Киє ві якісь людя ні люди поставили їй гарний пам’ ятник. Як тій, яка ніколи не питала тих, що потребують допомоги, хто вони й звідки вони. Вона бачила в людині тільки людину й за це замордували її нелюдяні люди в цій самій тюрмі, куди вона потрапила рік пізніше й з якої більше ніколи не вернулася".
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
