Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВІКА ІВЧЕНКО ПОВЕРНЕННЯ Домуркотів літак знайомий приспів, пригледівшись до вогників згори. І ось нарешті за вікном — Бориспіль, і рідна мова, й рідні прапори. Через таможню* нетерпляче рвуся, щоб врешті-решт добитись до рідні. О, Боже мій, як зменшилась бабуся! Моя бабуся — й по плече мені... Я ніжно гладжу посивілі коси і задихаюсь у таксі від сліз. А ті, що я садила абрикоси уже до вікон хати дотяглись. Міннеаполіс, 1996 р. Та в ріднім домі все знайоме й звичне, і хліб, і сіль, як завше, на столі. Неначе й не спливли роки у вічність без мене тут, на батьківській землі. Якби ж Чорнобиль не затьмарив міста й мого дитинства в давній тій весні, хіба сьогодні я була б туристом і гостем для найближчої рідні?! Як тим, кого люблю, сказати нині, чому в душі і в серці гіркота? Як я не можу жити в Україні, то будь-де на землі я — сирота. * Таможня — митниця Віка Івченко маленькою дівчинкою занедужала після вибуху в Чорнобилі. Шукаючи порятунку, мати Віки при везла її в Америку для лікування. Україна. Прикарпаття. Село Майдан на Львівщині. Village of Maydan in Lvivshchyna. — Він уже не прийде... — відповіли стрільці. — Петро упав від ворожої кулі, коли здобував москов ського скоростріла. Діти заплакали, а тоді стрілець-десятник поклав палець на уста і сказав: — Не плачте, дітки! Петро поліг славною смертю. Він — герой! Діти притихли. Вони ще не розуміли, чому герої по смерті не люблять сліз. — Матусю, кому ж я тепер подарую свою пи санку? — запитала моя бабуся. — Нікому її не дамо! — відповіла бабусина мама. — Вона залишиться в нас, її будемо зберігати в нашому роді. Вона буде нагадувати нам Петра й усіх стрільців, що загинули славною смертю в бою за рідний край. Так Петрова писанка стала ’’стрілецькою писан кою”. Минуло двадцять років. Прийшла Друга світова війна, ще страшніша й жорстокіша, ніж перша. Вона вигнала мою бабусю з рідного дому в далекий світ. Не багато речей могла взяти бабуся з собою, та Розп’яття і ’’стрілецької писанки” вона не залишила. І нині стрілецька писанка лежить у нашому мешканні в маленькому кошичку під розп’ятим Ісусом та при гадує нам, бабусиним унукам, славних героїв України, що віддали своє молоде життя за те, щоб на їх рідну землю прийшов Великдень Волі. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ 1997 35
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
