Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
У нашому мешканні висить на стіні хрест з роз п’ятим Ісусом, а під ним — малесенький кошичок з писанкою. Наша бабуся називає її стрілецькою пи санкою. Хочете знати, чому вона так називає її? Роз кажу вам так, як чув від бабусі. Більш як вісімдесят років тому на українських землях, що були під владою Австрії, шаліла світова війна. Моїй бабусі було тоді десять років. Вона про живала на селі разом із своєю мамою, братами й сестрами. На лихо, війна докотилась і до її села. Російське військо, що воювало тоді з Австрією, зайняло бабу сине село. За горою були окопи австрійського вій ська. Цілу зиму стояла бойова лінія на одному місці, але не раз спалахували бої, свистіли кулі, розри валися ґранати, часом горіли будинки, а бідні люди мусіли безперестанно ховатись по льохах та ямах. Настала провесна. Село почало готуватись до Великодня. Хоч війна була близько, господині пекли пасочки, а дівчата писали писанки. Несподівано у Велику П’ятницю на полях за селом розгорівся страшний бій. Ще ніколи так люто не ревіли гармати, ніколи так сердито не тріскотіли скоростріли... Гук бою ставав усе ближчий і голосніший. Уночі москалі почали відступати. Вдосвіта сміливим наступом захо пили село Українські Січові Стрільці. Вони, хоч і боролися по стороні Австрії, мріяли тільки про те, як би здобути волю рідному народові. Велика була радість селян, коли вони побачили наших славних вояків. Зараз запросили стрільців до себе на свята. — Любі діти! — сказала бабусина мама. — У нас на постою є п’ять усусусів. Треба їх гарно привітати з Великоднем. Я приготовила для них пасочки й ков басу, а ви обдаруйте їх писанками. Кожному стріль цеві по одній пасочці й писаночці. Добре? Діти з радістю прийняли цю пораду і з запалом взялися писати писанки. Моя бабуся була тоді на йменша між дітьми, тож їй припало приготувати пи санку для наймолодшого стрільця, Петра. Цього стрільчика діти дуже любили, мов рідного брата. Він був білявий і синьоокий, як ми, лагідно всміхався, любив жартувати і навіть похвалився, що знає гарні казки. Розкаже їх завтра, на Великдень. Стрільці раділи, що зустрічатимуть Великдень у селі на постою, а не в бою. Усі готувалися йти вдосвіта до церкви, де військовий священик із стрі лецької сотні мав відправити Богослуження. Та не так склалося, як бажалося... Російське військо, що відступило недалеко, одержало підкріп лення і рушило протинаступом на село. Увечорі під Великдень серед війська проголошено тривогу. Стрільці дістали наказ негайно рушати в бій. — Не журіться, — говорили до стурбованих людей. — Ми відіб’ємо ворога і завтра вернемося до вас на свята. — Дай то, Боже, — відповіли люди. — Ми будемо чекати на вас із свяченим. Бабуня, її брати й сестри з жалем прощалися із своїми п’ятьма стрільцями. — Завтра вертайтесь до нас на свячене! Не забудьте! — нагадували їм. Цілу ніч клекотів бій десь за лісом, а на світанку все затихло. Незабаром прийшла вістка, що ворога відбито і він тікає на схід. Коли кінчилася Воскресна Утреня, сотня УСС-ів уже верталася в село на заслу жений відпочинок. Вернулися й ті стрільці, що були на постою в бабусиній хаті. Вернулися, але не всі. Тільки чотири. — А де ж п’ятий, де ж наймолодший, Петро? — запитала бабуня. Вона не мала кому подарувати своєї писанки. 34 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ 1997 СТРІЛЕЦЬКА ПИСАНКА Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top