Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2025
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ СЛОВО НА 54-МУ КОНҐРЕСІ ПЕН В МОНРЕАЛІ П а н е прези д ен т е ! Літературі українського народу нараховується 2,000 років. Література мого народу одна із найстар ших, якщо не найстарша, серед слов’янства. Я пано ве, представник цієї літератури і цього народу. Коли говорити, що дав світові мій народ, який його духо вий внесок в історію людства, то я назвав би три мо менти. Перше: його совісність і надзвичайна працьови тість, які може підтвердити, зокрема, й Канада, де засідає сьогодні наш Конґрес, Канада, в якій у 1991-му році — відзначатиметься 100-річчя, коли на її землю прийшли через океан перші українці й своєю працею сприяли її розвитку і добробуту. Друге: мій волелюбний Народ, а отже, і його лі тература виробили і записали українським літера турним словом одну із перших у світі конституцій. Третє: історично за ці кілька тисячоліть доля мого народу склалася, я вважаю, невдало: його ба гатющі землі, ліси, води і клімат впродовж століть, століття за століттям, приваблювали завойовників з Азії та Европи. Тому українці, боронячи свою землю, тисячоліттями тримали в одній руці шаблю, а в дру гій — плуг. Та відкритою, незайманою і вільною в українця лишилася його душа, і ось саме через те, письменники України записали від свого народу його багатовіковий духовний набуток — понад трьохсот тисяч народних пісень. Українська мова надзвичайно м’яка і милозвучна. А мова народу — це теж, я сказав би, його літературний твір. І, мабуть то му, що мова найкращий твір народу — вона така без захисна і ранима, і сьогодні наприкінці ХХ-го століт тя її треба рятувати, вона на краю загибелі. І нам, сьогоднішнім українським письменникам, як нікому- нікому із попередніх письменницьких поколінь, ви пала ця сумна і трагічна честь. Я, принаймні, ніколи не думав, що разом з Чорнобилем над моїм народом нависне - і він уже діє — іще одна біда — Чорнобиль знищення нашої мови. Кожна мова, як і кожен народ належить не лише собі. Себто, вона належить собі і людству. І зник нення однієї мови такої, — мені страшно подумати! — як українська, мови 50-ти мільйонового народу, збіднило б усе людство. Слово ’’збіднило” — слово не точне, інше слово у мене є, але вимовити його я боюся. Хоча чого його вже боятися — це смерть мови. І не треба буде тоді ні національної україн ської літератури, ні її народу, ні українського цен тру міжнародного Пен. Та, сподіваюся, що до цього не дійде і ми, пись менники народів світу, об’єднані міжнародним Пен, творячи кожен свою національну літературу, зустрі чатимемося й надалі. Кожен думаючи на мові свого народу, говоритимемо, як і говоримо досі, мовою єдності, мовою сердечного один до одного ставлен ня, гідності і поваги. Пане президенте, ми, українські письменники, визнаємо повністю хартію міжнародного Пен й про симо прийняти нас до міжнародної спілки письмен ників. (Монреаль, 28-е вересня 1989 року). П ісл я цього слова К о н ґр е с П е н о д н о г о л о с н о п р и й няв в с в о ї члени У к р а їн с ь к и й ц ен т р П е н ку . Н А Д І С Л А Н І К Н И Ж К И ’’КОНВАЛІЇ” МАРІЧКИ ’’Конвалії”, нариси, спомини Марії Лампіки (Ма- річки), 1989, стор. 216. Обкладинка, рисунки, мис тецьке оформлення доньки Віри Лампіки-Гайдаш. Це перша книжка талановитої письменниці, що з такою любов’ю до рідної землі й рідного народу описала своє невеселе життя. Після смерти свого єдиного сина, Любомира, вона старалася висловити свою тугу і біль за ним у споминах з цілого життя, що напевно знайдуть вдячних читачів, які мали по дібні переживання серед воєнних часів, ворожих окупацій, виїзду на захід, і за океан. В першій частині авторка описує цікаво часи другої світової війни у Львові, виїзд до Криниці, на Словаччину, до Німеччини, як там голодували наші робітники, вивезені німцями на роботи в німецьких фабриках. В розділі ’’Остання ґраната” описала правдиву історію, боротьбу і трагічну смерть упівця Павла Гудими, замордованого ’’енкаведистами”. У спомині ’’Потопельниця” описала сумні події з підсо- вєтського життя. Зворушливі короткі спомини: ’’Вік торія”, ’’Парашка”, ’’Рік 1930”, ’’Святоюрська гора”, ’’Мій Великдень”. В нарисі ’’Сім мечів в серці Богома тері” авторка переносить читачів в часи, коли жив і навчав Ісус Христос, Його останні дні життя і смерть. Патріярхові Йосифові Сліпому присвятила спомини: ’’Хрест”, ”На схилі пройденого” і ’’Дзвони”. У другій частині цікаві спомини про український Гантер, де згадала майже всіх українців, що живуть або приїздять до Гантеру на літні вакації. Описала, як вона помагала збудувати ’’ґражду” біля церкви в Гантері. Як любителька звірят, вона з такою симпа- Докінчення на ст. 31 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1989 23
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
