Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Н аталена Королева Мон-Сальват „...стародавню ж статую Ма донни Монсератської вкрито в гірських схованках, як за часів диких маврів. (З часописів 1937 р.)1 — ...Що ж аль-Кораном забо ронено поклонятись людським по добам, то ухвалено: зображення Ум-Ма.ріям2 спалити, на місці ж її храму поставити святиню єдино го, вічного й всемогутнього Ал лаха". Урядник мавр скінчив читання декрету. Пройшов між християна ми спокійний, без охорони й без зброї. Переможці були певні: пе реможені приймуть все без супе речок. Якусь хвилину тривала мертва мовчанка, але раптом прорізав за гату гнітучої тиші жіночий зойк. І повінню полився плач у Божо му храмі. Сухими, блискучими з безсилої розпуки очима дивились на статую Св. Діви чоловіки. — Мати свята!.. Рятуй нас!.. —- вирвалося голосне ридання й вто пилось у загальному плачі. — Нас... нас... „Нас, нас! Не святощі, не ві ру, не Волю!..“ — хитнулось сер це в старого єпископа дом3 Пе- дро. іі громами небесними впало з казальниці терпке, як і всяка щирість, слово. Нестриманий, во йовничий дух єпископа, ченця- бенедиктина, метав блискавками слова, аж підкидав ветхою схо ванкою його — кощавим, похи лим тілом. Очі ,,пастви“ боязко огляда лись, як оглядаються люди по кожному громовому вдару. І ті погляди: назад •—- мимохіть тягли до дверей. Одиниці й менші гур тки посувались нестримно до ви ходу. Бо ж... Добре старому ченцеві, що його вже обіймає смерть. Д о бре йому, що не має ні дітей, ні родини, ні майна. А хто ж у цей час має певність у приятелі, на 1 Гора спасіння, в Еспанії. 2 „Чорна Марія“. ;! „Дом“ — скорочення „Домінус“, титул ченців-бенедиктинів. віть у браті?! Хто ж впізнає хру- ня, маврського шпика, пер ©кінчи ка тут же, в церкві?! Видима річ: ненависні чужинці, маври. Невір ні й підлі... Таж тільки біля них і проіснуєш!.. Як же без них? А карають?.. Так тільки ж тих ка рають, хто без потреби спереча ється з ними... І дом ГІедро .скінчив своє слово в порожній церкві. Лишився тільки один слухач: молодий лицар Евриґон. Стояв навколішках перед вирізьбленою з темного дерева митцем-єванге- лістом Лукою поставою Богома тері. Дивився й згадував, що від- кілясь здалека привіз її сюди свя тий апостол Яків. — На поталу невірним єдину правдиву подобу Богоматері?.. Ні!.. Ти зробиш чудо, Мати з Д и тятком!.. Та лицарську молитву перерва ли вояки. Частина простувала до єпископа. Навіть чемно вклони лись йому, бо ж написано в Ма- гомета: „Імама.4 шануй, хоч і во рожого: Богові єдиному він слу жить — Бунтівничі слова твої, хри стиянський імаме! Потягнути му сять вони кару. Та що вірний ти вірі своїй, — згориш завтра вку пі з своєю святинею. Евриґонові ж сказав маврський старшина: — Якщо виречешся блудів сво їх, можеш стати вояком волода- ревим. ‘На те Евриґонова рука зроби ла рух до меча. Та вхопила тіль ки повітря: християнам, навіть і лицарського роду, зброю було взято. —- Перекажу володареві твою відповідь, —- посміхнувся мавр. — Тим часом і ти лишися тут. — Заграв вусом: —■ Може не дозво лить твоя богиня згоріти в огні такому вогненному серцю!.. Застогнали, важкі, великі двері церковні, востаннє замкнулись на віки... —- Початок чуда, сину мій! •— промовив єпископ: — Мати Божа 4 Імам — священик. послала тебе. Є надія: твої м’язи могутні й може зо мною немічним підважимо камінь... Тоді ж, як за часи Іродові:, „взявши Дитину і Матір ї ї “, сховаємо, доки випов ниться час. Хай станеться по ві рі твоїй! -—• Боже, Боже!.. Меча вложи в руку цю, — підніс угору пра вицю Евриґон. — Марний меч там, сину мій, де вже не доходить слово до душі. — Ні, отче! Ніколи не марний меч!.. Навіть і там, де вже й сло ва марні, -—■ може дзвеніти він. — Гаразд! — блиснули вогни ком ченцеві очі:. — Стривай!.. За хвилю ж він сходив знову сходинками до нави. В його ру ках блищав стародавній Толед- ський меч: — Візьми! Належав він непе реможному! Лицар поцілував хрест дорого цінного держална й сині відблис ки леза. Тихо зняли з трону статую. Бу ла напрочуд легка, бо. ж дерево вже висохло, як трут. Огорнули найдорожчими ризами, а тоді по- НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1966 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
