Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ольга На-ка. Світлий приклад Був це пропам’ятний 1933 рік, рік засуду й смерти Данилишина й Біласа. Наші серця кривавилися й до сьогодні чую в моїх вухах жалібний голос дзвонів, усіх укра їнських дзвонів церков міста Львова, що прощали тих двох, яких польський окупант засудив на смерть і виконував цей засуд. Ворог не осягнув своєї цілі. Навпаки, за прикладом героїв пі шло молоде покоління. Всі ми, молоді дівчата горіли завзяттям і в усі національні свята ми ста ралися заправляти себе до май бутньої праці, напр., ми захову вали добровільне (мовчання, цілий день нічого не їли, відбували свої таємні сходини, ширили націо нальну літературу, продавали від знаки й усі одержані ігроші йшли на поміч політичним вязням, яких було повно в польських тюрмах. Ми також бойкотували всі поль ські державні свята, бо вважали поляків окупантами нашої землі. З того приводу ми робили чимало клопоту нашим настоятелям, яких переслідувала державна влада. Та, цього ми, молоді, не могли й не хотіли розуміти. Діючи в молоде чому запалі, ми навіть не уявляли собі, що польська поліція шука тиме всяких способів, щоб мати докладні інформації про все, що діялося в нашій школі. Скоро я сама переконалася, що поліція в якийсь спосіб мала інформації й із нашої школи. * * * Одного пополудня, сидячи в учальні над моїми книжками, я почула дзвінок телефону. За хви лину прийшла дижурна й сказала, що якийсь знайомий хоче зі мною говорити. Приклавши слухавку до вуха, почула я незнайомий чоло вічий голос. Думаючи, що це змі нений голос мого краяна, що їз див додому на свята й привіз щось для мене з дому, спитала його чи то він. Він, подумавши хвилину, притакнув і спитав, чи ми не могли б побачитись сього дні. Ми умовилися на 4-ту годину по полудні на другий день. В означеній годині я з подру гою з’явилася на умовленому міс ці, де вона мала свої орудки. Ко ли вона -щось купувала в крамни ці, до мене підійшов якийсь не знайомий у товаристві доугого мужчини. Запитавши мене про моє ім’я й прізвище, сказав, що я мушу йти за ними й поїхати в одне місце, де мене мають дещо запитати. Я опиралася, але вони взяли мене за руки й насилу по вели до авта. Не маючи часу зі брати всіх думок докупи, я опи нилася біля тюремних дверей, що скоро замкнулися за мною. Зго дом я довідалася, що це були славні „Бриґідки“ на Казимирів- ській вулиці. ❖ ❖ Мене завели до кімнати слід чого, що буз в оточенні ще кіль кох ,,ланків“ і всі вони зачали мене питати про нашу школу, про моїх подруг, про святкування на ціональних свят, про наші голо- дівки, про нелегальну літературу, тощо. Всі вони хотіли знати, ко тра з моїх подруг є ,,головою ор ганізації націоналістів" у нашій школі. Я постановила, що най кращим способом є не говорити нічого або, принаймні, не говори ти про нікого, а лиш по о себе й усе заперечувати. Очевидно, та кий спосіб не подобався поліції й вона робила розпучливі нама гання, щоб таки щось від мене довідатися. Мовляв, ти мусиш щось знати, бо ти є ,,вітом“ у своїй клясі. Допити тривали до 7-ої години ввечері, коли в нашо му інституті замикалася брама й нікого не впускали до середини. Це я пригадала поліції, але вони почали з цього сердечно сміяти ся й заявили мені, що я арешто вана 'й нема чого клопотатись. Хоч мені ще не було тоді повних 14 років, я здавала собі справу, що мої настоятелі будуть дуже журитися моїм „зникненням", бо ніхто не знав, де я поділася. Полі ція обіцяла мені подзвонити до моєї настоятельки, але, як я зго дом довідалася, своєї обіцянки не додержала. ,В інституті до пізньої ночі був великий рух. Настоятелька за- алярмузала всі лічниці й поліційні станиці, включно з ,,Бригідками“, але відповідь була одна: ніхто ні чого не знав. Ніхто не спав тієї ночі в інституті, бо всі молилися за „пропавшу11 подругу. Вранці о. Духовник відслужив Службу Божу за -моє „віднайдення*1. * * * Тим часом, поліція Бриґідок замкнула мене в одній більшій за лі, де вже було кільканадцять жі нок. По їх мові й поведінці можна Дівчата з Сяніччини у Зах. Україні Girls from Lemko region in their native costume. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1964 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
