Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
МОТОРИЗОВАНІ САНЧАТА Петро Кізко На узгір’я, иа узлісся Вибігли звірята. — Що за звуки роздалися, Що за грюк, — зайчата У ведмедиків питають, А вони: — Та ми не знаєм, Щось таке гуде, стукоче, Наче небо впасти хоче. До вовків тоді зайчата: — Що про цей вам грюк чувати? І вовки не можуть знати, Навіть лиси хитруваті. А воно гуде, грюкоче, Наче небо впасти хоче. Звірі всі перелякались, На узліссі посідали. Нишком — дух їм всім запер! — Дивляться кругом. Усяк завмер. Коли це як крикне лев (Аж посипавсь сніг з дерев): — Та то он малі хлоп’ята Попід лісом на санчатах! Підвелися всі звірята, На лапках стоять зайчата. Що ж то — диво! — за санчата, Гул такий, що страх казати! Розсміялись діти хором Звірям тим відповідають: — Це санчата із мотором, Мо-то-ри-зо-ва-ні санчата маєм! Бо на те ми школи діти, Щоб могли усе робити! Ми й таке змайструєм, Що на сонце помандруєм! Знов завило, загуло Й — як нічого не було. Звірі з радости півшли в танець Й цьому віршику кінець. Ніна Наркевич КАЗОЧКА ПРО ЯЛИНКУ- КАЛІЧКУ Моїй донечці Галині присвячую Н. Н. В лісі було тихо-тихо. Все опа ло зимовим сном. Не тільки вед медики, 'білочки, зайчики в своїх теплих нірках відпочивали від осінніх турбот, але й дерева в своїх біленьких кожушках дріма ли під місячним світлом. А сього дні особливо щедро розливав своє сзітло князь-місяченько: то щу рився, то тихенько посміхався до землі та посилав до неї своє сріб не проміння. Дрімали 'берізки, ве селі дівчатка. їхні гілочки, вкриті памороззю-, дуже підходили до то неньких білих розшитих чорними везерунками стовбурчиків. Дріма ли поважні дідусі-дуби, дрімали тонкокорі ігиллясті розложисті клени, дрімала найстарша в лісі бабуся-сосна... Тільки серед мо лоденьких ялиночок та сосонок був якийсь рух, шепіт... — Сеструню! Сеструню! — схилялась одна ялиночка до дру гої — чи ти чула, що розповіда ла бабуся сосна? — А що таке? — питала друга.. — Таж наближається Різдво, то не всім нам випаде зостатись тут у лісі. Кажуть бабуня, люди нас у цей час рубають та заби рають до себе. Там прикрашують гарно та становлять у світлицях, а діти граються навкола нас, ви водять коло, співають пісеньок... Цікаво то все побачити, але лісу шкода... Бабуня кажуть, що ті ялиночки, яких забирають люди, вже не повертаються до лісу... — Дарма, а я б хотіла таки попасти до людей на Різдво, — обізвалася третя маленька ялинка, ЩО' мала викривлений стовбурчик. Дві другі, що провадили розмову, з призирством глянули на неї: — Куди тобі, каліці! Хто тебе потребує? Сумно схилила свою голівку 23 1963. Підвелися всі звірята. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1964
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
