Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
МОТОРИЗОВАНІ САНЧАТА Петро Кізко На узгір’я, иа узлісся Вибігли звірята. — Що за звуки роздалися, Що за грюк, — зайчата У ведмедиків питають, А вони: — Та ми не знаєм, Щось таке гуде, стукоче, Наче небо впасти хоче. До вовків тоді зайчата: — Що про цей вам грюк чувати? І вовки не можуть знати, Навіть лиси хитруваті. А воно гуде, грюкоче, Наче небо впасти хоче. Звірі всі перелякались, На узліссі посідали. Нишком — дух їм всім запер! — Дивляться кругом. Усяк завмер. Коли це як крикне лев (Аж посипавсь сніг з дерев): — Та то он малі хлоп’ята Попід лісом на санчатах! Підвелися всі звірята, На лапках стоять зайчата. Що ж то — диво! — за санчата, Гул такий, що страх казати! Розсміялись діти хором Звірям тим відповідають: — Це санчата із мотором, Мо-то-ри-зо-ва-ні санчата маєм! Бо на те ми школи діти, Щоб могли усе робити! Ми й таке змайструєм, Що на сонце помандруєм! Знов завило, загуло Й — як нічого не було. Звірі з радости півшли в танець Й цьому віршику кінець. Ніна Наркевич КАЗОЧКА ПРО ЯЛИНКУ- КАЛІЧКУ Моїй донечці Галині присвячую Н. Н. В лісі було тихо-тихо. Все опа ло зимовим сном. Не тільки вед медики, 'білочки, зайчики в своїх теплих нірках відпочивали від осінніх турбот, але й дерева в своїх біленьких кожушках дріма ли під місячним світлом. А сього дні особливо щедро розливав своє сзітло князь-місяченько: то щу рився, то тихенько посміхався до землі та посилав до неї своє сріб не проміння. Дрімали 'берізки, ве селі дівчатка. їхні гілочки, вкриті памороззю-, дуже підходили до то неньких білих розшитих чорними везерунками стовбурчиків. Дріма ли поважні дідусі-дуби, дрімали тонкокорі ігиллясті розложисті клени, дрімала найстарша в лісі бабуся-сосна... Тільки серед мо лоденьких ялиночок та сосонок був якийсь рух, шепіт... — Сеструню! Сеструню! — схилялась одна ялиночка до дру гої — чи ти чула, що розповіда ла бабуся сосна? — А що таке? — питала друга.. — Таж наближається Різдво, то не всім нам випаде зостатись тут у лісі. Кажуть бабуня, люди нас у цей час рубають та заби рають до себе. Там прикрашують гарно та становлять у світлицях, а діти граються навкола нас, ви водять коло, співають пісеньок... Цікаво то все побачити, але лісу шкода... Бабуня кажуть, що ті ялиночки, яких забирають люди, вже не повертаються до лісу... — Дарма, а я б хотіла таки попасти до людей на Різдво, — обізвалася третя маленька ялинка, ЩО' мала викривлений стовбурчик. Дві другі, що провадили розмову, з призирством глянули на неї: — Куди тобі, каліці! Хто тебе потребує? Сумно схилила свою голівку 23 1963. Підвелися всі звірята. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1964
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
