Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Біда з такими геніями! Хотів би я вас бачиш в драматичній школі, що ви там мені заспівали б! Хоч мене глибоко вразило насмішлиіве окреслен ая ?,генія“, проте я застановилась над його порадою і почала її при'мінюівати. Це ж була перша порада фахового актора! Третій рід режисерів, що походили з аматорів, виявляли до .мене якийсь незрозумілий респект. я не мала з ними ніколи непорозумінь, слухалася їх як інших, але вони самі виявляли якусь непевність своїх вимог і залишали мені повну свободу у підході до ролі і дотримування мізансцен, які мені більш від повідали. Взагалі всіх режисерів, із якими .мені доводи лося працювати за все моє життя, я згадую з подя кою. Від кожного з них я чогось навчилася, з кожним із них звязана частина моєї душі. Співпраця актора з режисером — дуже інтимна річ і тільки зарозумі лий дурень не оцінить того, а припише все своїй ,,ГЄШЯЛЬНО'СТІ“ . Одначе про сцену, як фах, я в тих роках ніколи не думала. Рооити зі сцени свій заробіток, здавалось мені тоді профанацією. Крім того брати мої радили мені тоді студіювати медицину і я почала вчити ла тину. Та несподівано трапились дві події, що пере вернули горі дном усі мої пля.ни. У Москві, куди я переїхала івкінці 1894 p., дове лось мені приймати участь в одній виставі з фахо вими акторами. Йшла пєса ,,Без вини випні“ Острів ського і водевіль ,,Медвідь за свата“ Не знаю з якої причини довелось мені грати в обох пєсах. Син дядь ка Василя, колишнього мецената нашого дитячого театру, був моїм партнером, а сам дядько найсуво- рііпйм критиком. Решта обсади, крім кузена Гриць- ка й мене, була з фахівців. Ми хвилювались страшно, але мали успіх. Особливо водевіль, де ми грали обоє, пройшов блискуче. По виставі режисер Чардашцев прийшов до нас із пропозицією підписати з ним кон тракт на літній сезон у Москві. Ясно, що в головах нам запаморочилось, тим більше, що й сам дядько Василь не стримався від похвал. Але він же ужив усього свого авторитету, щоб ми відмовились. Памятаю його слова: — Скін чіть вищу освіту, а тоді робіть, що хочете! Неуками на сцену не пущу, заявив безапеляційно. Ми скорилися, але в душі залишилась надія: може колись? Було так, що на всі Різдвяні чи літні вакації я їздила до брата, що жив під Петербургом. Я грала там в аматорському гуртку на Сестроріцькому кур орті.. Режисером там був досить відомий драматург Туношенський. По одній виставі запросила мене до себе бувша артистка Державного Театру п^ні Ч. —■ Я була на всіх виставах, де ви виступали, сказала вона мені. — У вас немає матері, а в мене дочки. Дозвольте мені поговорити з вами, як із своєю донею. У вас великі здібності і відповідна зов нішність, отже здається, що є всі дані для сцени. — Майте на увазі, що я скінчила драматичну школу і мала на сцені добре імя. Але ви бачите перед собою каліку. За час сценічної праці я придбала важку хворобу серця. І не від надужиття тією працею, яку люблю понад усе, а через підлість і заздрість своїх товаришок. Я мусіла уступити. Якщо ви не підете шляхом такої ж підлоти, з вами буде те саме! —■ Борони мене Боже від такого! —■ відповіла я, почервонівши. — Я передбачала таку відповідь, — продовжу вала вона, посміхнувшись. -— Ви ще дуже молоді! Цю осторогу мусіла я вам сказати. А тепер інша справа. Скажіть мені, чи чули ви колинебудь, щоб хтось виступав на концерті, не вчившися грати на фортепіяні або скрипці? Чому ж ви так мало пова жаєте сцену, і відважуєтесь виступати на ній, не ичившися драматичного мистецтва? Інших аматорок я розумію, для них сцена — це тільки розвага. Вони показують свій одяг, свої ручки, й ніжки. Але ви ін телігентна дівчина, й не потребуєте такого показу. У вас є все: постава, личко, гнучкий голос, гарні рухи, велика мистецька інтуїція. Йдіть у школу, навчіться чогось, а тоді вже показуйтесь перед пу- бликою! — Я не мала наміру йти на сцену, — нерішуче почала я. —■ Тим краще, — перебила вона. — Від душі вам цього бажаю. Але в школі навчитесь розуміти мистецтво, а це вже велике щастя в житті. Бийшла я від неї зовсім засоромлена й спанте личена. Вперше я поставила собі питання, чого це я власне маю вчитися — медицини чи мистецтва? І врешті я рішилась. Латина пішла в кут, а восени, повернувшись із вакацій, я стала студенткою Му зично-Драматичної школи при Московській Фільгар- монії. Почалось нове життя. III. В 90-тих роках мин. століття молодь жила гаряч ковим життям. Її можна було зустріти на всіх виявах публичного життя —• імпрезах, зібраннях, виставах. Звісно, що молодь, яка вивчала драматичне мистец тво, заповнювала вщерть галерії всіх театрів. Ці ^га льорки" були — так би мовити — біржею мистец тва. Тут знайомились, сперечалися, видвигались та ланти чи висвистувались. Часто гуртки складались із прихильників якогось актора і ті ворогували з дру гим, що обожав іншого. На одній і тій же виставі ці гуртки поводились, як ,,кляка“ (безкорисно, звичай но), сплескуючи свого божка, тоді коли противники свистали і шикали. Галас по закінченні кожної дії підносився страшний і тривав добрих кілька хвилин. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
